Реферат: Приватизація як засіб припинення державної власності

Реферат: Приватизація як засіб припинення державної власності

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ  ПОЛІТИКИ  УКРАЇНИ

Вінницький технікум м’ясної та молочної

промисловості

КУРСОВА РОБОТА

з предмету “Цивільне та сімейне право”

на тему:

“Приватизація як засіб припинення державної власності”

КР.5.060101

Група 614-А

Розробив

                                                                                студент  О. Ю. Савчук

Керівник: В. Ф. Головатий

Вінниця 2000

ЗМІСТ

Вступ

1.   Поняття і засоби приватизації

2.   Процедура приватизації

3.   Порядок та форма укладання договорів купівлі-продажу державного майна

4.   Форми здійснення підприємницької діяльності приватизованого підприємства

Висновки

Список використаної літератури

1. Поняття і засоби приватизації.

Поняття приватизації вживається в економічному і фор­мально-юридичному розумінні.

В економічному аспекті приватизація означає перетворен­ня (трансформацію) державних засобів виробництва та іншо­го майна у недержавні, тобто (згідно із Законом «Про власність») у приватну чи колективну власність. Отже, в еко­номічному значенні сутність приватизації полягає у зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи колективної власності на засоби виробництва.

Визначення приватизації у формально-юридичному зна­ченні цього поняття дає Закон України від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію майна державних підприємств» (Відо­мості Верховної Ради України —1992 —№24 —Ст. 348). Згідно з зазначеним законом приватизація майна державних підприємств України — це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіка Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержав­них юридичних осіб (ст. 1).

З юридичної точки зору приватизація — це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є сплатне, част­ково сплатне або безоплатне відчуження державного майна. Закон регулює даний вид угод як особливі угоди (звідси спе­ціальні закони про приватизацію). Як окрема юридична ка­тегорія угод вони мають власну назву: «угоди приватизації» (ст. 27 Закону «Про приватизацію майна державних підприємств»). Оплатні і частково сплатні угоди згідно з за­конодавством про приватизацію є особливими договорами купівлі-продажу державного майна. Тому зміст, порядок укладання та виконання цих договорів регулюються голов­ним чином законодавчими актами про приватизацію, а та­кож (додатково) — Цивільним кодексом.  Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу. Вони залежать від економічних і суспільно-політичних обставин,

що складаються у країні.. В силу своєї динамічності головні цілі приватизації регулюмоться державною програмою — за­конодавчим актом, який щорічно перезатверджується. Таке регулювання дає змогу оперативно враховувати «умови до­сягнення» цілей.

Державна програма (загальні положення) визначає такі головні соціально-еконоімічні та політичні цілі:

1. Фундаментальна соціальна-економічна ціль. Державна програма передбачає в перспективі «зміну відносин влас­ності на засоби виробництва з метою їх якісного відтворен­ня та ефективного використання». Ця ціль розрахована на далеку перспективу, бо, так свідчить досвід східноєвропейських приватизацій, на змішу відносин власності потрібен пев­ний час.

2. Соціально-політична ціль передбачає створення прошар­ку недержавних власників як основи багатоукладної соці­альне орієнтованої економіки.

3. Економічні цілі приватизації — це:

— структурна перебудова економіки. Мається на увазі, що після «первинної» приватизації, яка ведеться адміністратив­ними методами, у нашій країні буде відбуватися приватиза­ція на ринковій основі. В такому разі екс-державні засоби виробництва стануть звичайним товаром, який його влас­ники вільно продаватимуть. Вільний рух цих товарів зумо­вить найбільш доцільну ігалузеву структуру економіки;

— стабілізація економіки;

— розвиток конкуренції;

— обмеження монополізму;

— залучення іноземним інвестицій

Законодавство України про приватизацію з точки зору його змісту становить сукупність законів та інших нормативних актів, що регулюють майнові-правові та організаційні відно­сини щодо приватизації майна державних підприємств. Це комплексне законодавство, яке об'єднує норми цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права.

   Основними   пріоритетами   приватизації    є    підвищення ефективності   виробництва  та  мотивації  до  праці,  прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України.

 Приватизація здійснюється на основі таких принципів:

·     законності;

·     державного регулювання та контролю;

·     надання громадянам  України  пріоритетного права на придбання державного майна;

·     надання пільг  для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються;

·     забезпечення соціальної  захищеності  та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації;

·     платності відчуження державного майна;

·     пріоритетного права трудових колективів  на  придбання  майна  своїх підприємств;

·     створення сприятливих умов для залучення  інвестицій;

·     безоплатної передачі    частки   державного   майна   кожному громадянинові України за приватизаційні папери;

·     додержання антимонопольного законодавства;

·     повного, своєчасного та  достовірного  інформування  громадян про порядок приватизації та відомості про об'єкти приватизації;

·     врахування особливостей         приватизації         об'єктів агропромислового    комплексу,   гірничодобувної    промисловості, незавершеного  будівництва,   невеликих   державних   підприємств, підприємств    із    змішаною   формою   власності   та   об'єктів науково-технічної сфери;

    Дія  Закону «Про приватизацію майна державних підприємств» не поширюється на:

·     приватизацію об'єктів   державного  земельного  та  житлового фондів, а також  об'єктів  соціально-культурного  призначення,  що фінансуються  з  державного  бюджету,  в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я,  за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються;

·     зміну організаційно-правових   форм   власності    колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

Приватизація   акцій  (часток,  паїв),  що  перебувають  у державній власності, у майні  спільних  підприємств  з  іноземними інвестиціями,   проводиться   відповідно   до   законодавства   та установчих документів спільних підприємств.

    Державна програма приватизації визначає  цілі,  пріоритети та  умови  приватизації,  розробляється  Фондом  державного  майна України і затверджується Верховною Радою України  законом  України щорічно  не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України, але до початку наступного бюджетного року.

    Державна програма приватизації складається із завдання  на  перший  бюджетний  рік і прогнозу на два наступних роки виходячи з пріоритетів приватизації.

 У Державній програмі приватизації визначаються: завдання щодо  приватизації майна,  яке перебуває в державній власності,  та державного майна, що належить Автономній Республіці Крим;      відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів; квоти обов'язкового  застосування приватизаційних паперів для приватизації різних груп об'єктів; завдання відповідним    органам    виконавчої    влади   щодо забезпечення проведення приватизації; заходи щодо залучення в процесі приватизації інвесторів; особливості участі в процесі приватизації  громадян  України,  іноземних інвесторів та інших покупців; розрахунок витрат на виконання програми приватизації, порядок їх відшкодування та джерела фінансування; прогноз надходження коштів від  приватизації  та  напрями  їх використання.

   Верховна Рада України щорічно заслуховує і затверджує звіт Фонду державного майна України про  виконання  Державної  програми приватизації.

 До    об'єктів    державної   власності,   що   підлягають приватизації, належать: майно підприємств,   цехів,   виробництв,   дільниць,   інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в  разі  їх  виділення  у  самостійні  підприємства не порушується технологічна  єдність   виробництва   з   основної   спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються;      об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані  об'єкти;      акції (частки,    паї),   що   належать   державі   у   майні господарських товариств та інших об'єднань.

 Приватизації   не    підлягають    об'єкти,    що    мають загальнодержавне значення.  До об'єктів, що мають загальнодержавне значення,   відносяться   майнові   комплекси   підприємств,    їх структурних   підрозділів,   основним   видом  діяльності  яких  є виробництво товарів (робіт,  послуг),  що  мають  загальнодержавне значення.

     Загальнодержавне значення мають:

1. об'єкти,   які   забезпечують   виконання  державою  своїх функцій,  забезпечують      обороноздатність  держави,  її  економічну незалежність,  та  об'єкти  права  власності  Українського народу, майно,  що  становить  матеріальну  основу  суверенітету  України, зокрема:     

Ø  майно органів   виконавчої   влади   та   органів   місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом встановлено  особливості  приватизації),  Національної гвардії  України,  Служби  безпеки  України,  Прикордонних  військ України, правоохоронних і митних органів;

Ø  надра, корисні  копалини  загальнодержавного значення,  водні ресурси та інші природні ресурси,  які є об'єктами права власності Українського народу;

Ø  майнові комплекси     підприємств     з      лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, лісництва, їх підрозділи;

Ø  золотий і валютний  фонди  та  запаси,  державні  матеріальні резерви;

Ø  емісійна система, майнові комплекси підприємств і установ, що забезпечують   випуск  та  зберігання  грошових  знаків  і  цінних паперів;

Ø  радіотелевізійні передавальні    центри    та   об'єкти,   що становлять загальнодержавну систему зв'язку,  а також об'єкти,  що забезпечують зв'язком органи законодавчої та виконавчої влади;

Ø  державні радіоканали та телевізійні канали;

Ø  засоби урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку;

Ø  інші об'єкти  права  державної  власності,  які  забезпечують виконання державою своїх функцій;

2. об'єкти,  діяльність  яких забезпечує соціальний розвиток, збереження  та  підвищення  культурного,   наукового   потенціалу, духовних цінностей, зокрема:

Ø  об'єкти Національного  космічного   агентства   України   при Кабінеті Міністрів України;

Ø  архіви;

Ø  майнові комплекси  установ Національної академії наук України з основних напрямів досліджень;

Ø  об'єкти культури,    мистецтва,    архітектури,   меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення;

Ø  об'єкти освіти,   фізичної   культури,  спорту  і  науки,  що фінансуються з державного бюджету;

3. об'єкти,  контроль  за  діяльністю  яких  з  боку  держави гарантує  захист  громадян  від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення,  використання або реалізації небезпечної  продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема:

Ø  майнові комплекси підприємств по виготовленню та ремонту всіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних Сил України, Національної гвардії  України,  Служби  безпеки  України,   майнові   комплекси підприємств, що виробляють вибухові, сильнодіючі речовини;

Ø  майнові комплекси   підприємств   по   випуску   наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек);

Ø  майнові комплекси  підприємств,  що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї, вибухових та радіоактивних речовин;

Ø  протирадіаційні споруди;

Ø  полігони, будови,  споруди та  устаткування  для  захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники;

4. об'єкти,   які   забезпечують  життєдіяльність  держави  в цілому, зокрема:

Ø  структурні підрозділи  майнових  комплексів,  що забезпечують постійне   розміщення   і   зберігання   державних   резервів    і мобілізаційних запасів;

Ø  пенітенціарні заклади;

Ø  майнові комплекси  підприємств  геологічної,  картографічної, гідрометеорологічної   служб,   служби    контролю    за    станом навколишнього природного середовища;

Ø  об'єкти державних   систем    стандартизації, метрології   та сертифікації продукції;

Ø  майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості;

Ø  автомобільні дороги,  крім тих,  що належать підприємствам до першого розгалуження їх за межами території цих підприємств;

Ø  майнові комплекси  підприємств,  які  здійснюють  виробництво основної    залізничної    техніки    (електровози,     тепловози, дизель-поїзди, вагони);

Ø  майнові комплекси підприємств залізничного  транспорту  з  їх інфраструктурою;

Ø  метрополітен, міський електротранспорт;

Ø  майно, що   забезпечує   цілісність  об'єднаної  енергетичної системи   України   та   диспетчерське   (оперативно-технологічне) управління, магістральні та міждержавні електричні мережі;

Ø  атомні електростанції,  гідроелектростанції  з  греблями,  що забезпечують     водопостачання     споживачам    та    проведення гідромеліоративних робіт, теплоелектроцентралі;

Ø  магістральні нафто-    і    газопроводи    та   магістральний трубопровідний  транспорт,  що  обслуговують  потреби  держави   в цілому, підземні нафто- та газосховища;

Ø  транспортні засоби спеціального призначення,  що забезпечують виконання   робіт,   пов'язаних  з  ліквідацією  пожеж,  наслідків стихійних лих;

Ø  об'єкти інженерної   інфраструктури   та   благоустрою  міст, включаючи  мережі,  споруди,   устаткування,   які   пов'язані   з постачанням споживачам води,  газу,  тепла,  а також відведенням і очищенням стічних вод;

Ø  майнові комплекси  структурних підрозділів хлібоприймальних і хлібозаготівельних  підприємств,  що  забезпечують  розміщення   і зберігання мобілізаційних запасів;

Ø  майнові комплекси підприємств соляної промисловості;

Ø  акваторії портів,   причали   всіх  категорій  і  призначень, причальні у портах і гідрографічні  споруди,  набережні  причалів, захисні   споруди   та   системи   сигналізації,  портові  системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та  водовідведення,  автомобільні  дороги  та залізничні колії (до першого розгалуження за межами  території  порту),  навчальний  та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій;

Ø  водосховища і    водогосподарські     канали     комплексного призначення,  міжгосподарські меліоративні системи,  гідротехнічні захисні споруди;

Ø  майнові комплекси підприємств,  що виготовляють спирт, вина і лікеро-горілчані вироби;

Ø  крематорії, кладовища.

 З    метою   технічного   переозброєння   та   відновлення виробництва,  поліпшення фінансово-економічного стану  підприємств Збройних  Сил  України  майно  таких  підприємств,  яке  є  єдиним (цілісним)   майновим    комплексом,    може    корпоратизуватись. Приватизація  таких  підприємств  здійснюється  із  збереженням  у державній власності 51 відсотка акцій.  Окремими законами  України визначається  порядок  корпоратизації  та  приватизації зазначених підприємств.

 За   погодженням    з    Кабінетом    Міністрів    України приватизуються майнові комплекси:

q  підприємств-монополістів на   ринку    відповідних    товарів України, визнаних такими у встановленому порядку;

q  підприємств військово-промислового комплексу,  що  підлягають конверсії згідно з відповідною програмою;

q  підприємств, приватизація  яких  здійснюється  із  залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;

q  інших об'єктів,  віднесених Державною програмою  приватизації до групи 4.

   Перелік об'єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи 4, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій,  затверджується Верховною Радою  України  за  поданням Кабінету Міністрів України.

Перелік   об'єктів   права   державної  власності,  що  не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

   Будівлі   (споруди,   приміщення)   за   бажанням  покупця приватизуються  разом  з  об'єктами   приватизації,   що   в   них розташовані,  якщо  на  це  немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України,  Верховної  Ради  Автономної  Республіки Крим.  За  наявності  такої  заборони  зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються власникам приватизованих  об'єктів  за  їх бажанням в оренду на строк не менш як 10 років.

Якщо в нежилих приміщеннях будинку, що є державною власністю, розміщується  два  чи  більше  державних  або заснованих на оренді державного майна підприємств,  то в  разі  прийняття  рішення  про приватизацію  одного чи кількох з них займані ними приміщення,  за відсутності заборони на приватизацію цього будинку, приватизуються разом з  іншим  майном підприємства після закріплення за названими співкористувачами  займаних  ними  приміщень  на   праві   повного господарського відання,  оперативного управління або на договірних засадах.

     Суб'єктами приватизації є:

1.    державні органи приватизації;

2.    покупці (їх представники);

3.    посередники.

  Державну  політику  в  сфері  приватизації здійснюють Фонд державного  майна  України,   його   регіональні   відділення   та представництва   у   районах   і  містах,  органи  приватизації  в Автономній Республіці Крим,  що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

   Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва  у  районах  і  містах,  органи  приватизації  в Автономній  Республіці  Крим діють на підставі Закону України "Про Фонд  державного  майна  України", інших  законів України з питань приватизації.

Фонд державного майна України підпорядкований,  підзвітний  і підконтрольний Верховній Раді України.

Голова Фонду державного майна України призначається на посаду і  звільняється  з  посади Президентом України за згодою Верховної Ради України.

   Державні органи приватизації  у  межах  своєї  компетенції здійснюють такі основні повноваження:

·     змінюють у   процесі   приватизації    організаційну    форму підприємств, що перебувають у державній власності;

·     здійснюють повноваження власника державного майна  у  процесі приватизації;

·     виступають орендодавцем  майна,  що  перебуває  у   державній власності, згідно з законодавством;

·     продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його   приватизації,  включаючи  майно  ліквідованих  підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно,  що набуло  статусу  цивільного,  а  також  акції  (частки,  паї),  що належать державі у майні господарських товариств;

·     створюють комісії з приватизації;

·     затверджують плани  приватизації  майна,   що   перебуває   у державній власності,  плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;

·     розробляють проекти  державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України;

·     укладають угоди   щодо   проведення  підготовки  об'єктів  до приватизації та їх продажу;

·     укладають угоди  щодо  проведення  експертної оцінки вартості об'єктів приватизації;

·     здійснюють ліцензування    комісійної,   представницької   та комерційної діяльності з приватизаційними паперами;

·     виступають з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності;

·     беруть участь  у  розробці  міжнародних  договорів  України з питань державної власності та її використання;

·     здійснюють захист   майнових   прав   державних  підприємств, організацій,  установ,  а також акцій (часток,  паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном;

·     контролюють виконання    умов    договорів    купівлі-продажу державного майна.

     Державні органи приватизації  здійснюють  інші  повноваження, передбачені законами  України  з  питань приватизації.

  Посадові  особи  державних  органів  приватизації   несуть кримінальну,   адміністративну,   матеріальну   та   дисциплінарну відповідальність   за   неправомірні   дії   щодо    майна,    яке приватизується, у порядку, встановленому законодавством.

 Державні  органи  приватизації не мають права втручатися в діяльність  підприємств,  за   винятком   випадків,   передбачених законодавством України та установчими документами цих підприємств.

   Органи  приватизації  в Автономній Республіці Крим діють у межах повноважень,  визначених Фондом державного майна України,  і повноважень,  делегованих  Верховною  Радою  Автономної Республіки Крим щодо розпорядження майном, що належить  Автономній Республіці Крим.

Органи приватизації в Автономній Республіці Крим  у  питаннях приватизації  майна,  що  належить  Автономній Республіці Крим,  є підзвітними   та   підконтрольними   Верховній   Раді   Автономної Республіки Крим.

   Продаж  майна,  що  є у комунальній власності,  здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють  у  межах  повноважень,  визначених  відповідними  місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.

   Конкурсний   продаж   акцій   за   приватизаційні   папери здійснюється   через   національну  мережу  центрів  сертифікатних аукціонів.

   Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:

·     громадяни України,    іноземні    громадяни,    особи     без громадянства;

·     юридичні особи,  зареєстровані  на  території  України,  крім передбачених частиною третьою цієї статті;

·     юридичні особи інших держав.

   Для  спільної  участі  в  приватизації  громадяни   можуть створювати   господарські  товариства,  в  тому  числі  із  членів трудового  колективу,  в  порядку,  встановленому   законодавством України.

Господарське товариство    членів     трудового     колективу підприємства,  що приватизується, засновується на підставі рішення загальних  зборів,  у  яких  брало  участь  більше  50   відсотків працівників підприємства або їх уповноважених представників.

 Не можуть бути покупцями:

·     юридичні особи,  у  майні  яких  частка  державної  власності перевищує 25 відсотків;

·     органи державної влади;

·     працівники державних   органів  приватизації  (крім  випадків використання ними приватизаційних паперів);

·     юридичні особи, майно яких перебуває в комунальній власності, органи місцевого самоврядування.

 Покупці - юридичні особи зобов'язані подати до  державного органу  приватизації  документ про розподіл статутного фонду серед учасників.

  Відповідальність за    достовірність    поданого    документа покладається на покупця відповідно до законодавства.

  Державною  програмою  приватизації   стосовно   конкретних об'єктів  (груп  об'єктів)  можуть бути встановлені інші обмеження або особливості участі покупців у приватизації, включаючи галузеві та сумарні квоти на придбання юридичними особами державного майна, акцій (часток, паїв).

  Для    обслуговування   обігу   приватизаційних   паперів, створення ринку цінних паперів та подальшого його  обслуговування, зниження   ризику   покупців  при  розміщенні  вкладів  в  об'єкти приватизації створюються довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, інші фінансові посередники.

 Звернення покупців до послуг посередницьких  організацій  при придбанні державного майна не є обов'язковим.

 Порядок   створення   і   діяльності  довірчих  товариств, інвестиційних  фондів  та  інвестиційних   компаній   визначається законодавчими актами України.

     З  метою  забезпечення  контролю  за здійсненням Державної програми  приватизації,  додержанням  законодавства  України   про приватизацію та аналізу її наслідків з числа депутатів створюється Спеціальна контрольна комісія  Верховної  Ради  України  з  питань приватизації.

 Положення  про  Спеціальну  контрольну  комісію  з  питань приватизації та її склад затверджуються Верховною Радою України.

  З  метою  забезпечення  контролю  за  ходом  приватизації, додержанням  законодавства  України про приватизацію та аналізу її наслідків Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради  створюють відповідні контрольні комісії з питань приватизації.

  Положення про контрольні комісії з питань приватизації та  їх склад затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами.

 Що стосується малої приватизації, то вона регулюється законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств”

  Сферою застосування Закону є галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство.

Об'єктами малої приватизації є:

1.    цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А;

2.    окреме індивідуально визначене майно;

3.    об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

 У випадках, коли до складу підприємств входять структурні підрозділи (магазини, перукарні, майстерні, їдальні тощо), які можуть бути виділені у самостійні підприємства, об'єктами малої приватизації є названі структурні підрозділи.

Будівлі (споруди, приміщення) приватизуються разом з розташованими з ними об'єктами приватизації крім випадків відмови покупця від приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт, що приватизується шляхом викупу, та якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи місцевої Ради відповідного рівня. Не можуть бути об'єктами малої приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави.

 За наявності заборони на приватизацію будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт приватизації або у разі відмови покупця від приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт, що приватизується шляхом викупу, зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються в установленому порядку власникам приватизованих об'єктів в оренду на строк не менш як десять років.

 Якщо в нежилих приміщеннях будинку, що є державною власністю, розміщується два чи більше державних або заснованих на оренді державного майна підприємств, то у разі прийняття рішення про приватизацію одного чи кількох із них, займані ними приміщення, за відсутності заборони на приватизацію цього будинку, приватизуються разом з іншим майном підприємства після закріплення за названими співкористувачами займаних ними приміщень на праві повного господарського відання, оперативного управління або на договірних засадах.

 Не підлягають приватизації визначені в установленому порядку спеціалізовані підприємства торгівлі, що обслуговують виключно громадян, які мають пільги згідно з чинним законодавством.

 Заклади культури, приміщення та будівлі соціально-побутового призначення, споруджені за рахунок коштів державних підприємств, та які обслуговують населені пункти, райони чи мікрорайони у містах, громадські організації або певні професійні (виробничі) колективи можуть бути в установленому порядку вилучені з переліку об'єктів малої приватизації за рішенням Фонду державного майна України, його регіональних відділень та представництв у районах та містах, Фонду майна Автономної Республіки Крим та його представництв, а також за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих Рад відповідного рівня.

Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом:

 - викупу;

 - продажу на аукціоні, за конкурсом.

 Продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно:

Ø  Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва;

Ø  органи приватизації, створені місцевими Радами.

 Продавцями об'єктів приватизації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, є органи по управлінню її майном, створювані Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

 Покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".

  Не можуть бути покупцями:

 - юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

 - органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

 - працівники органів приватизації та інші особи, яким відповідно до чинного законодавства заборонено займатися підприємницькою діяльністю (крім випадків використання ними приватизаційних паперів).

 Об'єкти малої приватизації можуть бути придбані покупцями за рахунок власних чи позичених коштів, а також приватизаційних паперів.

 У разі придбання об'єкта малої приватизації за рахунок грошових коштів покупці - фізичні особи подають до державного органу приватизації декларацію про доходи.

 Оплата придбаних об'єктів малої приватизації здійснюється за рахунок приватизаційних паперів та у національній валюті.

 За рішенням органів приватизації оплата окремих об'єктів може здійснюватися виключно за рахунок приватизаційних паперів, випущених відповідно до чинного законодавства.

 Покупці вправі використовувати для придбання об'єктів малої приватизації грошові кошти лише шляхом їх безготівкового перерахування з відкритих ними у банках України рахунків.

 Кошти громадських організацій інвалідів можуть бути використані для придбання об'єктів малої приватизації членами цих організацій у випадках, для об'єкти перебувають у користуванні громадських організацій інвалідів.

2. Процедура приватизації.

        Порядок приватизації державного майна передбачає:

·     опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

·     прийняття рішення  про  приватизацію  об'єкта   на   підставі поданої   заяви   або   виходячи  із  завдань  Державної  програми приватизації та створення комісії з приватизації;

·     опублікування інформації    про    прийняття    рішення   про приватизацію об'єкта;

·     проведення аудиторської    перевірки   фінансової   звітності підприємства,  що  приватизується  (за  винятком  об'єктів   малої приватизації);

·     затвердження плану приватизації або  плану  розміщення  акцій відкритих акціонерних товариств,  створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

   Покупці цілісних   майнових   комплексів  та  інвестори,  які бажають придбати контрольний пакет  акцій,  зобов'язані  разом  із заявою  подати  бізнес-план  або  техніко-економічне обгрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайнятості працівників   підприємства,  пропозицію  інвестора  з  зазначенням максимального розміру інвестиції,  строків та порядку її внесення, а також декларацію про доходи для покупців - фізичних осіб.

Заяви про  приватизацію  подаються   до   державних   органів приватизації  за місцезнаходженням об'єкта,  що приватизується,  у письмовій формі та в порядку,  що встановлюється Фондом державного майна України.

Державні  органи  приватизації протягом місяця розглядають заяви  та  приймають  рішення  щодо  приватизації  об'єкта   і   в п'ятиденний   строк   письмово   повідомляють   про  це  заявника, адміністрацію    та    трудовий    колектив    підприємства,    що  приватизується,   а  також  відповідний  орган  виконавчої  влади, уповноважений управляти цим майном.

У разі відмови в приватизації відповідний орган  приватизації повідомляє заявників про причину відмови.

    З  моменту  прийняття  рішення  про   приватизацію   майна державного підприємства:

·     орган, що  здійснює  управління  майном  цього  підприємства, передає  у  встановленому  порядку функції з управління цим майном державним органам приватизації;

·     стосовно цього   підприємства  припиняється  чинність  частин третьої,   п'ятої,   шостої  статті  10,  частин  першої,  третьої статті 12,  частини другої статті 24,  частини третьої  статті  25 Закону  України  "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) в частині купівлі,  продажу,  передачі,  обміну,  здачі  в  оренду,  надання безоплатно,  списання  майна, випуску та придбання цінних паперів, надання   та   одержання   кредитів  у  розмірах,  що  перевищують середньорічний  рівень  таких  операцій  за  останні  три  роки  з урахуванням  рівня інфляції. Якщо ці дії необхідні для ефективного функціонування     державного     підприємства,     майно    якого приватизується,   вони   здійснюються   підприємством   з  дозволу державних органів приватизації.

    Державний   орган   приватизації  протягом  місяця  з  дня прийняття  рішення  про  приватизацію  об'єкта  затверджує   склад комісії  з приватизації об'єкта і встановлює строк подання проекту плану приватизації. Цей строк не повинен перевищувати двох місяців з дня затвердження складу комісії.

 До   складу   комісії   входять  за  принципом  однакового представництва представники господарського товариства,  створеного членами  трудового  колективу підприємства,  що приватизується,  в тому числі й від представницького  органу  трудового  колективу  - профспілкового комітету або іншого уповноваженого ним органу, інші особи (або їх представники),  які подали  заяву  на  приватизацію, представники місцевих рад,  фінансових органів,  державного органу приватизації,   Антимонопольного   комітету   України   або   його територіальних  відділень,  органу,  уповноваженого  до  прийняття рішення про приватизацію управляти відповідним  державним  майном.

Відповідні  органи  та  особи  зобов'язані  в  п'ятиденний строк з моменту  одержання  повідомлення  про   прийняття   рішення   щодо створення  комісії  делегувати  до  її складу своїх представників.

Якщо в зазначений строк вони не делегували своїх представників  до складу комісії,  державний орган приватизації має право затвердити склад комісії без представників цих органів.

 За рішенням  комісії до її роботи можуть залучатися експерти, консультанти  та  інші  спеціалісти,  які   користуються   на   її засіданнях правом дорадчого голосу.

Для забезпечення  гласності  та  прозорості  приватизації   у роботі  комісії з приватизації об'єкта можуть брати участь народні депутати України.

   Діяльність    комісії    регулюється    Положенням,    яке затверджується Фондом державного майна України.

При   приватизації   законсервованих   об'єктів,  об'єктів незавершеного  будівництва,  майна  ліквідованих  підприємств  або об'єктів,  які  підлягають  приватизації  у  порядку,  визначеному Законом України "Про приватизацію невеликих державних  підприємств (малу приватизацію)"   (2171-12),   окремого   індивідуально визначеного майна,  акцій (часток,  паїв),  що належать державі  у майні   підприємств   із  змішаною  формою  власності,  комісія  з приватизації не створюється і план приватизації не складається.

 Комісія з приватизації складає проект  плану  приватизації об'єкта, в якому враховуються пропозиції:

Ø  господарського товариства,      створеного       працівниками підприємства, що приватизується, та інших покупців;

Ø  місцевих рад за місцезнаходженням об'єкта приватизації;

Ø  державних органів приватизації;

Ø  Антимонопольного комітету   України,   його    територіальних відділень.

   Проект  плану  приватизації  повинен передбачати строки та способи приватизації,  початкову ціну об'єкта приватизації (розмір статутного  фонду господарського товариства),  рекомендовані форми платежу, квоти обов'язкового застосування приватизаційних паперів, розміри   пакетів  акцій  за  напрямами  їх  реалізації,  а  також забезпечення  технологічної   єдності   виробництва,   недопущення руйнування   цілісних  майнових  комплексів,  циклів,  технологій, порядок використання майна, що не підлягає приватизації.

За рішенням  комісії  до  розробки проекту плану приватизації може  бути  включено  проект  реорганізації   об'єкта,   в   якому передбачено  створення  на  основі  його  структурних  підрозділів юридичних осіб.

 Рішення про необхідність реорганізації приймається в порядку, що   встановлюється   Фондом   державного   майна    України    та Антимонопольним комітетом України.

 До проекту плану приватизації додається акт  оцінки  вартості об'єкта приватизації, який складається відповідно до законодавства і затверджується органом приватизації.

 Якщо   трудовий   колектив   підприємства,   майно   якого приватизується,  або інші покупці не погоджуються з проектом плану приватизації,  розробленим  комісією,  вони   можуть   підготувати альтернативний варіант плану.

    Проект  плану,  розроблений  комісією,  та  альтернативний проект плану трудового колективу чи інших  покупців  подаються  на розгляд  регіональних відділень Фонду державного майна України або його представництв у районах та містах,  які протягом десяти  днів зобов'язані    розглянути    подані   проекти,   затвердити   план приватизації і довести його до заінтересованих осіб.

 Рішення про  затвердження  плану  може  бути  оскаржено  у десятиденний строк у Фонд державного майна України,  Верховну Раду Автономної Республіки Крим.

 Приватизація державного майна здійснюється шляхом:

Ø  продажу частини  державного майна кожному громадянину України за приватизаційні папери;

Ø  продажу об'єктів  приватизації на аукціоні,  за конкурсом,  у тому числі з виключним застосуванням приватизаційних паперів;

Ø  продажу акцій   (часток,   паїв),   що   належать  державі  у господарських товариствах,  на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

Ø  продажу на  конкурсній  основі  цілісного майнового комплексу державного  підприємства,  що  приватизується,  або   контрольного пакета   акцій  відкритого  акціонерного  товариства  при  поданні покупцем відповідних документів;

Ø  викупу майна державного підприємства згідно з  альтернативним планом приватизації.

   Неконкурентні способи  продажу  майна  державних  підприємств застосовуються   щодо   об'єктів,  не  проданих  на  аукціоні,  за конкурсом.

Створення    колективних    підприємств,     господарських товариств,   крім   відкритих  акціонерних  товариств,  у  процесі приватизації майна державних  підприємств  (за  винятком  об'єктів малої приватизації) не допускається.

Приватизація    законсервованих   об'єктів   та   об'єктів незавершеного  будівництва,  підприємств  торгівлі,   громадського харчування,   побутового   обслуговування   населення,  готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: продажу на аукціоні, за конкурсом;      викупу.

Приватизація зазначених   об'єктів  здійснюється  у  порядку, передбаченому  Законом   України   "Про   приватизацію   невеликих державних підприємств   (малу   приватизацію)"   (  2171-12  )  та Державною програмою приватизації.

   Приватизація   майна   невеликих   державних   підприємств (об'єктів малої приватизації) здійснюється  відповідно  до  Закону України  "Про  приватизацію  невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Продаж об'єктів  приватизації  на аукціоні,  за конкурсом,  у тому числі з виключним застосуванням приватизаційних  паперів,  та на  фондових  біржах  здійснюється  у  порядку,  що затверджується Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України та   Державною  комісією  з  цінних  паперів  та  фондового  ринку відповідно  до  розділу  IV  Закону  України   "Про   приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

 Приватизація  зданих в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств,  організацій та їх структурних підрозділів, крім невеликих державних підприємств,  здійснюється шляхом продажу належних державі акцій відкритих  акціонерних  товариств  (далі  - товариства),   заснованих   державними  органами  приватизації  та орендарями.

 Після  затвердження  плану   приватизації   засновники   у десятиденний  термін  приймають  рішення про створення товариства, затверджують  його  статут  і  у  встановленому  порядку   подають документи  до  місцевого  органу  виконавчої  влади  для державної реєстрації  товариства.  Плата   за   реєстрацію   товариства   не справляється.   Рішення  про  створення  товариства  є  установчим договором.

   При перетворенні  орендних  підприємств у відкриті акціонерні товариства його засновниками виступають з боку держави відповідний державний  орган  приватизації,  а  з боку орендаря – господарське товариство, створене орендарями.

До завершення продажу акцій,  передбаченого планом розміщення акцій (планом приватизації),  і перших загальних зборів акціонерів приватизованого     підприємства     керівництво     підприємством покладається   на   адміністрацію   орендного   підприємства,   що приватизується.

 З  моменту реєстрації товариства договір оренди вважається розірваним,   діяльність   підприємства,   створеного   на    базі орендованого   майна,   або  будь-якого  суб'єкта  підприємницької діяльності,  який орендує  майно,  припиняється,  товариство  стає правонаступником прав і обов'язків орендаря.

До  статутного  фонду товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації або щодо якого встановлено особливий порядок приватизації),  та майно, що є власністю орендаря.

    На вартість свого внеску орендар отримує акції  створеного товариства.

 Продаж акцій,  що належать державі,  здійснюється  державними органами приватизації згідно з законодавством про приватизацію.

 Члени  організації  орендарів,  члени  трудового колективу підприємства,  створеного орендарем,  а також  колишні  працівники об'єкта приватизації,  які вийшли на пенсію, звільнені на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України ( 322-08 )  і не  працюють  з моменту звільнення на інших підприємствах,  особи, які  мають  право  відповідно  до  законодавства  повернутися   на попереднє   місце  роботи  на  цьому  підприємстві,  та  інваліди, звільнені у зв'язку з  каліцтвом  або  професійним  захворюванням.

 Якщо  вартість майна,  що вноситься організацією орендарів (орендарем) до статутного фонду  товариства,  становить  менше  25 відсотків  його статутного фонду і,  з урахуванням вартості акцій, придбаних на пільгових умовах членами  організації  орендарів,  не перевищує  цього розміру,  члени організації орендарів мають право на додаткове придбання за власні кошти і сертифікати, що отримують громадяни України як компенсацію втрат від знецінення заощаджень в установах  Ощадного  банку  України  і  колишнього  Укрдержстраху, акцій,  що належать державі, за їх номінальною вартістю в межах 25 відсотків статутного фонду товариства,  але не більше ніж на  суму одного  приватизаційного  майнового  сертифіката  на кожного члена організації орендарів.

 Орендар має право на викуп об'єкта оренди,  якщо  це  було передбачено  договором  оренди,  укладеним  до  набрання  чинності Законом України "Про оренду державного майна" ( 2269-12 ).

 Орендар здійснює   викуп   об'єкта   оренди   відповідно   до законодавства та договору оренди.  Умови  викупу  (ціна,  порядок, строки,  засоби  платежу,  обов'язкова квота використання майнових приватизаційних сертифікатів) визначаються в договорі оренди. Орендар має право відмовитися від здійснення передбаченого  у договорі права на викуп.

     При  перетворенні  державного  підприємства  в  акціонерне товариство   в  процесі  приватизації  його  засновником  виступає державний  орган  приватизації,  який  діє  в  межах  повноважень, передбачених законодавством.

  До засновників    такого    акціонерного    товариства     не застосовуються  обмеження,  передбачені  частиною першою статті 30 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12).

 Засновник акціонерного товариства встановлює відповідно до плану  приватизації  (плану  розміщення  акцій)  способи,  обсяг і строки продажу акцій, а також порядок внесення платежів.

 Продаж    акцій    засновником   акціонерного   товариства провадиться на конкурсних  засадах,  крім  випадків,  передбачених законодавством.

 Створене відповідно до цієї статті акціонерне товариство є правонаступником підприємства, що приватизується.

 Продаж акцій (часток,  паїв),  що належать державі у майні підприємств   із   змішаною   формою   власності,   провадиться  з урахуванням   законодавства   та   установчих    документів    цих підприємств.

Якщо продаж  здійснюється  не  на  конкурентних  засадах,  то вартість цих акцій (часток, паїв) визначається експертним шляхом у встановленому порядку.

 Інформацію про приватизацію складають відомості щодо:

Ø  переліків об'єктів,    щодо   яких   прийнято   рішення   про приватизацію, умови їх продажу;

Ø  терміну, протягом   якого   приймаються   до  розгляду  плани приватизації та заяви на право продажу об'єктів приватизації;

Ø  рішення про  затвердження  планів  приватизації  та укладення угод з юридичними особами або спеціалістами на  розробку  проектів планів  приватизації  та  продажу  об'єкта  приватизації,  а також підстави, на основі яких були прийняті ці рішення;

Ø  результатів виконання  планів  приватизації,  які  підлягають опублікуванню  у  спеціальних  бюлетенях  Фонду  державного  майна України  та  його регіональних відділень,  які розповсюджуються за передплатою і в роздрібній торгівлі, місцевій пресі.

     Інформація про  результати  приватизації  об'єкта (інформація про переможців конкурсу,  аукціону,  ціну,  за яку придбано об'єкт приватизації,  дані  про розподіл акцій (часток,  паїв) між новими власниками   (окремо   по   кожній   юридичній   особі)   підлягає опублікуванню у місцевій пресі за місцем розташування відповідного об'єкта.

   Інформація  про  строки  та  умови  проведення   аукціону, конкурсу, випуску акцій у вільний продаж повинна бути опублікована в інформаційних бюлетенях  органів  приватизації,  центральній  та місцевій  пресі  не  пізніш  як  за  30  календарних  днів до дати проведення аукціону, конкурсу, випуску акцій у вільний продаж.

    Типовий,  обов'язковий для публікації в  бюлетені  перелік відомостей для різних видів підприємств, порядок їх подання, форма публікації визначаються Фондом державного майна України.

    Визначення  початкової  ціни  об'єкта   приватизації   або розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється на основі  державного  підприємства,  здійснюється  відповідно  до методики, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

    У разі приватизації об'єкта шляхом його викупу, відповідно до  зазначеної  методики,  оцінка  вартості  об'єкта  приватизації здійснюється   експертним  шляхом  або  способами,  що  враховують потенційну прибутковість.

     Загальні критерії  проведення  експертних  оцінок і методики оцінки визначаються окремим законом.

 Витрати,  пов'язані з проведенням аудиторських  перевірок, відшкодовуються за рахунок підприємств, що приватизуються.

При придбанні об'єкта приватизації за рахунок грошових коштів на  суму,  що  перевищує  п'ятдесят  неоподатковуваних   мінімумів доходів громадян, покупці - фізичні особи повинні подати до органу приватизації декларацію про доходи.

 Покупці - іноземні інвестори та підприємства з  іноземними інвестиціями  набувають  державне  майно  у процесі приватизації з оплатою його вартості у національній валюті на загальних підставах та з поданням відомостей про джерела надходження коштів.

 Приватизаційні майнові сертифікати  випускаються  на  суму вартості  державного  майна,  що  підлягає  безоплатній передачі у процесі  приватизації  майна  державних   підприємств   громадянам України.

     Обсяги емісії приватизаційних  майнових  сертифікатів  та  їх номінальна    вартість    встановлюються    відповідними    актами законодавства України.

     Номінальна вартість  приватизаційного  майнового  сертифіката визначається   шляхом   ділення   загальної   суми   емісії    цих приватизаційних паперів на число громадян України.

     Приватизаційні майнові   сертифікати    розподіляються    між громадянами, які мають право на їх одержання, порівну.

  У  разі проведення індексації балансової вартості основних фондів у народному господарстві  України  обов'язковій  індексації підлягає     номінальна    вартість    приватизаційних    майнових сертифікатів.   Коефіцієнт   індексації    номінальної    вартості приватизаційних  майнових  сертифікатів  встановлюється  Кабінетом Міністрів України одночасно з  проведенням  індексації  балансової вартості основних фондів.

  Кошти,   одержані   від    продажу    державного    майна, зараховуються  до  позабюджетного  Державного  фонду приватизації, позабюджетного фонду приватизації  Автономної  Республіки  Крим  і спрямовуються на відшкодування витрат, пов'язаних з приватизацією, кредитування технічного переозброєння приватизованих  підприємств, розвиток  підприємництва та створення нових робочих місць у межах, що визначаються Державною програмою приватизації, та до Державного бюджету України.

 Забороняється    використання    коштів,   одержаних   від приватизації,  на  покриття  дефіциту   державного   та   місцевих бюджетів.

 Кошти,   одержані   від   продажу  об'єктів  незавершеного будівництва,  що споруджувалися відповідно до програми  ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС,  за вирахуванням витрат на проведення приватизації спрямовуються у встановленому  порядку  до Фонду   для   здійснення   заходів   щодо   ліквідації   наслідків Чорнобильської катастрофи та  соціального  захисту  населення  для фінансування  робіт  на  пускових  будовах  згідно  із  зазначеною програмою.

 Фонд державного майна України, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності Автономної Республіки Крим, комунальній власності і підлягають:

Ø  продажу на аукціоні, за конкурсом, у тому числі із виключним застосуванням майнових сертифікатів і грошових квот, а також вільно конвертованої валюти;

Ø  викупу працівниками підприємств, що приватизуються;

Ø  приватизації іншими способами згідно з Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств".

 Орган приватизації зобов'язаний повідомити адміністрацію підприємства про включення даного підприємства або його структурного підрозділу до одного із зазначених переліків у місячний строк з дня прийняття відповідного рішення.

 Включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.

 Покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цієї статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації.

 Заява повинна містити:

 - назву об'єкта малої приватизації, його місцезнаходження;

 - запропоновані умови купівлі та експлуатації об'єкта.

 Разом із заявою покупці - фізичні особи подають:

 - відомості про особу, домашню адресу, громадянство;

 - номери рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об'єкт приватизації.

 Покупці - юридичні особи подають:

 - повну назву заявника та його юридичну адресу;

 - прізвище, ім'я, по батькові керівника; номери розрахункових рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об'єкт приватизації.

 До заяви додаються.

 - документ про внесення плати за подання заяви;

 - нотаріально посвідчені копії установчих документів, що підтверджують право юридичної особи бути покупцем;

 - копія договору про сумісну діяльність (для товариства покупців);

 - декларація про доходи (для громадян).

 Форму заяви та розмір плати за її подання встановлює орган приватизації. При цьому розмір плати за подання заяви не повинен перевищувати половини розміру мінімальної заробітної плати.

 Додаткові відомості та документи подаються органу приватизації лише за згодою заявника.

 Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.

 З моменту прийняття рішення про включення об'єкта до одного із переліків, зазначених у частині першій цієї статті, щодо нього припиняється чинність частин третьої, п'ятої, шостої статті 10, частин першої, третьої статті 12, частини другої статті 24, частини третьої статті 25 Закону України "Про підприємства в Україні у частині купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску та придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки. Якщо ці дії необхідні для ефективного функціонування підприємства, що приватизується, вони здійснюються підприємством з дозволу органу приватизації.

З моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації.

 Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які:

Ø  визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу або початкову ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом;

Ø  готують та публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених державними органами приватизації;

Ø  проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства.

 Для забезпечення виконання зазначених функцій державні органи приватизації можуть залучати відповідні організації та спеціалістів у порядку і на умовах, що встановлюються Фондом державного майна України.

 Покупець, який у встановленому порядку подав заяву про приватизацію підприємства, може за власний рахунок замовити проведення аудиторської перевірки фінансової звітності вказаного підприємства.

За рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта приватизації із залученням, у разі необхідності, аудитора (аудиторської фірми) та здійснюється оцінка вартості об'єкта малої приватизації. Акт інвентаризації затверджується керівником та головним бухгалтером підприємства, акт оцінки вартості об'єкта, що приватизується, - керівником органу приватизації.

Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом визначаються відповідно до методики, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

 Відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об'єкта приватизації та його місцезнаходження.

 Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження: переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

  Викуп застосовується щодо об'єктів приватизації:

 - не проданих на аукціоні, за конкурсом;

 - включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу;

 - зданих в оренду, якщо право викупу було передбачено договором оренди, укладеним до набуття чинності Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 14 березня 1995 року .

 Викуп майна підприємств, зданих в оренду проводиться з додержанням вимог, передбачених чинним законодавством України про приватизацію.

 Порядок викупу об'єкта приватизації визначається Фондом державного майна України.

 Інформація про здійснення викупу об'єкта приватизації публікується в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених державними органами приватизації, протягом 15 календарних днів з дня укладення договору купівлі-продажу.

 Не допускається безоплатна передача у власність будівель (споруд, приміщень), крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.

Продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну.

Інформація про об'єкти, що підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, повинна містити такі відомості:

Ø  назву об'єкта приватизації, його місцезнаходження;

Ø  обсяг та основну номенклатуру продукції (робіт, послуг), у тому числі експортної;

Ø  кількість та склад робочих місць;

Ø  баланс активів і пасивів, рентабельність за останні три роки;

Ø  відомості про будівлі (споруди, приміщення) та земельну ділянку, на якій розташований об'єкт, умови користування ними;

Ø  початкову ціну продажу, умови продажу та експлуатації об'єкта, у тому числі платіжні засоби, за допомогою яких здійснюватимуться розрахунки за придбані об'єкти;

Ø  суму грошових коштів, що має вноситися покупцями для реєстрації їх як учасників аукціону, конкурсу, у розмірі 10 відсотків від початкової ціни продажу об'єкта;

Ø  назву банку, адресу та номер рахунку, відкритого для розрахунків за придбані об'єкти приватизації;

Ø  кінцевий термін прийняття заяви на участь в аукціоні, конкурсі;

Ø  час та місце особистого ознайомлення з об'єктом;

Ø  час та місце проведення аукціону, конкурсу;

Ø  адресу, номер телефону, час роботи служби по організації аукціону, конкурсу;

Ø  іншу інформацію, яку визначає орган приватизації.

 Зазначена інформація публікується не пізніш як за 30 календарних днів до дати проведення аукціону, конкурсу в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації.

 Продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом здійснюється за наявності не менш як двох покупців.

 Фонд державного майна України, Верховна Рада Республіки Крим та місцеві Ради народних депутатів мають право встановлювати додаткові умови участі покупців в конкурсі.

 Для реєстрації учасників аукціону, конкурсу покупці сплачують встановлений органом приватизації реєстраційний внесок, розмір якого не може перевищувати розміру одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також вносять грошові кошти в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також вносять грошові кошти в розмірі 10 відсотків від початкової ціни об'єкта.

 Вказані грошові кошти вносяться шляхом безготівкового перерахування на відповідний рахунковий рахунок.

 Якщо покупець висловлює бажання брати участь у купівлі кількох об'єктів, то для реєстрації його як учасника аукціону, конкурсу грошові кошти вносяться у розмірі, що визначається на основі суми початкової ціни.

 Після закінчення аукціону, конкурсу внесені покупцями грошові кошти у розмірі 10 відсотків від початкової ціни продажу об'єкта, у десятиденний строк повертаються усім учасникам аукціону, конкурсу. Покупцеві, який придбав об'єкт приватизації, вказані грошові кошти зараховуються в установленому порядку при остаточному розрахунку за придбаний об'єкт приватизації.

 Фізична або юридична особа, що бажає зареєструватись як учасник аукціону конкурсу, повинна мати при собі:

Ø  документ, що посвідчує фізичну особу або представника юридичної особи, їх повноваження;

Ø  квитанцію про сплату реєстраційного внеску;

Ø  документ про внесення грошових коштів у розмірі 10 відсотків від початкової ціни об'єкта;

Ø  декларацію про доходи, у разі придбання об'єкта приватизації за рахунок грошових коштів - для покупців - фізичних осіб;

Ø  нотаріально посвідчені копії установчих документів - для покупців-юридичних осіб.

Відомості про учасників аукціону, конкурсу заносяться до книги реєстрації окремо щодо кожного об'єкта, який підлягає приватизації, і повинні містити:

1.    порядковий номер (відповідно до реєстрації);

2.    прізвище, ім'я, по-батькові фізичної особи або представника юридичної особи (назву юридичної особи);

3.    номер рахунку, назву та адресу банківської.установи, до якої зроблено внески.

 Відомості про учасників аукціону або конкурсу, їх кількість і пропозиції покупців щодо умов конкурсу не підлягають розголошенню до визначення-остаточного переможця.

 Кінцевий термін прийняття заяв на участь в аукціоні - три дні до початку аукціону, для участі у конкурсі - сім днів до початку проведення конкурсу.

  Інформація про остаточну ціну та переможця конкурсу або аукціону публікується у інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації протягом 15 календарних днів після укладення покупцем договору купівлі-продажу з уповноваженим представником відповідного органу приватизації.

 Аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним особою.

 Уповноважена особа діє відповідно до угоди з органом приватизації. Угода повинна передбачати:

1.    строки проведення аукціону;

2.    початкову ціну продажу об'єкта приватизації і порядок її зниження;

3.    розмір і порядок виплати винагороди;

4.    взаємні зобов'язання, умови розірвання угоди і майнову відповідальність сторін; інші умови на розсуд сторін договору.

 Для участі в аукціоні покупці одержують квитки учасників аукціону, які повинні містити такі відомості:

1.    номер, під яким покупець бере участь у торгах;

2.    назву об'єкта (об'єктів), у торгах якого бере участь покупець;

3.    умови проведення аукціону.

 На публічних торгах можуть бути присутні й інші особи, якщо вони внесуть вхідну плату. Розмір вхідної плати визначається органом приватизації.

 Аукціон проводиться безпосередньо ведучим (ліцитатором) шляхом публічного оголошення пропозицій щодо ціни об'єкта приватизації. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення ціни не буде запропоновано вищу ціну, ліцитатор одночасно з ударом молотка робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. При цьому кожна наступна ціна, запропонована покупцями на аукціоні, повинна перевищувати попередню не менш як на 10 відсотків від початкової ціни продажу об'єкта.

 До початку торгів ліцитатор описує об'єкт приватизації та умови його продажу. Початком торгів вважається момент оголошення початкової ціни продажу об'єкта. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення початкової ціни продажу покупці не висловлюють бажання придбати об'єкт за оголошеною початковою ціною, ліцитатор, відповідно до умов угоди з органом приватизації, має право знизити ціну об'єкта але не більш як на 10 відсотків. Якщо після такого зниження об'єкт не вдається продати, торги припиняються.

 Під час аукціону ведеться протокол, до якого заноситься початкова ціна продажу об'єкта, пропозиції учасників аукціону, відомості про учасників аукціону, результат торгів (ціна продажу, відомості про фізичну або юридичну особу, яка одержала право на придбання об'єкта);

 Протокол підписується ліцитатором та покупцем (його представником), який одержав право на придбання об'єкта.

 Протокол у триденний термін надсилається відповідному органу приватизації та затверджується ним.

 Відбір покупців за конкурсом здійснює конкурсна комісія, яка створюється органом приватизації. Комісія створюється із спеціалістів, експертів, представника відповідної місцевої Ради та представника трудового колективу об'єкта, що приватизується. Кількість членів комісії може становити від 5 до 9 чоловік. Голова комісії призначається відповідним органом приватизації.

 Делегування до складу комісії представників є обов'язковим для керівництва державних організацій та установ. За час роботи у складі комісії за її членам зберігається місце роботи та середній заробіток згідно з чинним законодавством про працю.

 Конкурсна комісія визначає умови та термін проведення конкурсу.

 До умов конкурсу відносяться зобов'язання покупця щодо:

Ø  здійснення програм технічного переозброєння виробництва, впровадження прогресивних технологій;

Ø  виконання вимог антимонопольного законодавства;

Ø  умов утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

Ø  здійснення заходів щодо захисту навколишнього природного середовища, дотримання екологічних норм чи досягнення найкращих екологічних наслідків експлуатації об'єкта.

 Умови конкурсу затверджує відповідний орган приватизації.

Для участі в конкурсі покупець подає до конкурсної комісії план приватизації об'єкта, який повинен включати:

Ø  назву і місцезнаходження об'єкта;

Ø  відомості про покупця;

Ø  запропоновану покупцем ціну придбання об'єкта;

Ø  зобов'язання щодо виконання умов конкурсу;

Ø  додаткові зобов'язання щодо подальшої експлуатації об'єкта.

  Конкурс здійснюється двома етапами. На першому етапі оголошується попередній переможець конкурсу. Інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протягом п'яти робочих днів від них не надійдуть додаткові пропозиції, то попередній переможець оголошується остаточним переможцем. За наявності інших пропозицій провадиться повторне засідання конкурсної комісії, яка розглядає додаткові пропозиції учасників конкурсу і визначає остаточного переможця.

 Господарське товариство, до складу якого увійшло не менш як 50 відсотків працівників підприємства, що приватизується, і яке бере участь у конкурсі, за інших рівних умов має пріоритетне право на його придбання.

 Засідання конкурсної комісії є закритими. Рішення про вибір попереднього та остаточного переможця конкурсу приймається 2/3 голосів присутніх членів комісії.

 Ціна продажу визначається у ході конкурсного розгляду. Продаж об'єкта не може здійснюватися за ціною, нижчою 70 відсотків від його початкової ціни.

 Після закінчення засідання конкурсною складається протокол, в якому зазначаються такі відомості:

Ø  умови конкурсу;

Ø  пропозиції учасників конкурсу;

Ø  обгрунтування вибору переможця конкурсу;

Ø  відомості про учасників конкурсу.

 Протокол підписується усіма членами конкурсної комісії та у триденний строк з дня проведення конкурсу надсилається відповідному органу приватизації.

 Результати конкурсу затверджує орган приватизації.

 Продаж на аукціоні, за конкурсом із застосуванням приватизаційних паперів здійснюється у порядку, передбаченому цим Законом, з урахуванням таких особливостей:  право участі в аукціоні або конкурсі мають громадяни України, створені ними господарські товариства, у порядку, визначеному Фондом державного майна України, а також фінансові посередники, що одержали відповідну ліцензію згідно з чинним законодавством;  платіжними засобами є приватизаційні папери та грошові кошти;  продажу підлягають тільки об'єкти, включені до переліку об'єктів, продаж яких здійснюється на аукціоні за конкурсом.

Зазначені порушення можуть бути підставою для визнання судом недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі. Заява про визнання угод недійсними подається будь-ким з учасників аукціону, конкурсу або органом приватизації у місячний строк з дати проведення аукціону, завершення конкурсу.

 Орган приватизації складає переліки об'єктів, не проданих або знятих з аукціонів, конкурсів, та приймає рішення про повторний їх продаж на аукціоні, за конкурсом або про їх приватизацію шляхом викупу іншими покупцями, продажу часток (акцій, паїв), ліквідацію об'єкта тощо.

 Об'єкт приватизації може бути запропонований для продажу на аукціоні, за конкурсом не більше двох разів, якщо власник майна або уповноважений ним орган не прийме іншого рішення.

 В разі повторного проведення аукціону конкурсу можлива зміна умов продажу, включаючи початкову ціну.

 В цьому разі початкову ціну може бути зменшено до початку торгів не більш як на 50 відсотків.

 Право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

 Після придбання об'єкта його новий власник стає правонаступником прав і обов'язків приватизованого підприємства.

 До набуття покупцем права власності на придбаний об'єкт приватизації відповідальність за збереження вказаного майна в установленому порядку несе керівник підприємства, що приватизується, або підприємства (установи, організації), на балансі якого знаходиться об'єкт приватизації.

Право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації.

 Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню.

 У разі придбання об'єкта приватизації на аукціоні, за конкурсом, договір купівлі- продажу між покупцем і продавцем укладається не пізніш як у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу.

Договір включає:

Ø  назву підприємства, його адресу;

Ø  відомості про продавця та покупця;

Ø  остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу;

Ø  взаємні зобов'язання продавця і покупця;

Ø  номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів.

До договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.

Зобов'язання покупця, передбачені договором купівлі-продажу, зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань.

У разі несвоєчасного внесення інвестицій покупець сплачує на користь місцевого бюджету пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості невнесених у строк інвестицій за кожний день прострочки.

При недотриманні покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного терміну кількості робочих місць (за винятком скорочення робочих місць, пов'язаного із санацією та реструктуризацією підприємства), покупець сплачує штраф у розмірі 12-кратної суми середньої заробітної плати кожного звільненого працівника, та у місячний термін поновлює кількість скорочених робочих місць. Кошти від штрафних санкцій перераховуються на рахунок служби зайнятості за місцем знаходження приватизаційного об'єкта.

 Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації.

 Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту переходу до нього права власності на об'єкт приватизації. Термін оплати може бути продовжено ще на 30 календарних днів за умови оплати не менш як 50 відсотків ціни продажу об'єкта.

 У триденний термін після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі приватизованого об'єкта.

3. Порядок та форма укладання договору  купівлі-продажу державного майна.  

   Приватизація — це відчуження майна, що перебуває у державній власності та власності Автономної Республіки Крим на користь фізичних та недержавних юри­дичних осіб. Правовою формою такого відчуження є договір купівлі-продажу, за яким продавець зобов'язується передати відповідний об'єкт приватизації у приватну чи колективну власність покупцеві, а покупець— прийняти цей об'єкт, спла­тити за нього певну грошову суму, виконати інші обов'язки, передбачені законодавством про приватизацію чи обумовле­ні сторонами.

У зв'язку з тим, що укладення договору купівлі-продажу об'єктів приватизації та виконання основних його умов е важливим етапом процесу зміни відносин власності на засоби виробництва, цей договір має відповідні особливості щодо його сторін, змісту та порядку укладення.

Сторони договору купівлі-продажу об'єктів приватизації. Згідно із статтями 6, 7 і 8 Закону У країни "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 19 лютого 1997 р. та статтями 4 і 5 Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 15 травня 1996 р. продавцями державно­го майна у процесі приватизації виступають: щодо об'єктів за гальнодержавної власності — Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва в районах і містах, щодо об'єктів власності Автономної Респуб­ліки Крим — органи приватизації в Автономній Республіці Крим, щодо об'єктів комунальної власності — органи, що їх створюють відповідні місцеві ради.

Покупцями об'єктів приватизації можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юри­дичні особи, зареєстровані на території України; юридичні особи інших держав; господарські товариства, створені для участі у приватизації громадянами, в тому числі членами тру­дового колективу. Господарське товариство членів трудового колективу підприємства, що приватизується, засновується на підставі рішення загальних зборів, у яких брало участь більше як 50% працівників підприємства або їх уповноважених пред­ставників. У разі приватизації майна, зданого в оренду, по­купцем може виступати орендар державного майна.

Поряд з іншими юридичними особами та громадянами орендарями можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу державного підприємства, його структурного підрозділу відповідно до Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 14 березня 1995 р., або організації орендарів, створені членами трудо­вого колективу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів відповідно до Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10 квітня 1992 р. Необхідно зазначити, що покупцями майна, зданого в оренду, виступають саме організації орендарів (чи господарське товариство), а не орендні підприємства. В ар­бітражній практиці трапляються випадки, коли до арбітражних судів за захистом своїх прав, пов'язаних з приватизацією державного майна, звертаються саме орендні підприємства, які не є суб'єктами приватизації. Отже, їхні позови пред'яв­лено безпідставно і задоволенню не підлягають.

Не можуть бути покупцями: юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%; органи держав­ної влади; працівники державних органів приватизації (крім випадків використання ними приватизаційних паперів); юри­дичні особи, майно яких перебуває у комунальній власності;

органи місцевого самоврядування; особи, яким відповідно до чинного законодавства заборонено займатися підприєм­ницькою діяльністю (крім випадків використання ними прива­тизаційних паперів). Відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. забороняється займа­тися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям;

службовим особам органів прокуратури, суду, державної без­пеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нота­ріату, органів державної влади та управління, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств; особам, яким суд забо­ронив займатися певною діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком суду; особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини.

Форма та порядок у кладення договору купівлі-продажу державного майна залежать від способу приватизації відпо­відного об'єкта.

Якщо приватизують об'єкти малої приватизації шляхом ви­купу, продажу на аукціоні, за конкурсом, а також продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, договір купівлі-продажу укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації відповідною місцевою радою, як того вимагають ст. 27 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" і ст. 23 Закону України "Про приватизацію неве­ликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Шляхом викупу або продажу на аукціоні, за конкурсом при­ватизуються згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А;

окреме індивідуально-визначене майно; об'єкти незаверше­ного будівництва та законсервовані об'єкти.

Фонд державного майна України, Верховна Рада Автоном­ної Республіки Крим, місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відпо відно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають про­дажу на аукціоні, за конкурсом чи викупу.

На підставі таких переліків і поданих покупцями заяв на приватизацію відповідного об'єкта орган приватизації при­ймає рішення про приватизацію підприємства.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України "Про приватизацію неве­ликих державних підприємств (малу приватизацію)" з момен­ту прийняття рішення про включення об'єкта до одного з переліків об'єктів, що підлягають приватизації відповідним способом, щодо цього об'єкта припиняється дія частин 3, 5 та 6 ст. 10, частин 1 і 3 ст. 12, ч. 2 ст. 24, ч. З ст. 25 Закону України "Про підприємства в Україні" у частині купівлі, про­дажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна та вчинення деяких інших дій.

Крім того, з моменту прийняття рішення про приватизацію державного майна функції управління цим майном перехо­дять до відповідного органу приватизації згідно з п. 8 Указу Президента України "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" від 30 грудня 1994 р. № 824/94, п. З Указу Президента України "Про єдину систему органів приватизації в Україні" від 19 лютого 1994 р. № 56/94.

У зв'язку з цим рішенням Вищого арбітражного суду України від 11—12 листопада 1997 р. по справі № 1/43 було визнано недійсною постанову Кабінету Міністрів України "Про передачу до власності міст об'єктів соціально-економічної Інфраструктури, що перебувають у загальнодержавній влас­ності" від 26 червня 1995 р. № 453 в частині передачі майна бази продовольчих промислових товарів м. Вугледара, орен­дованого підприємством "Угольок" до комунальної власності м. Вугпедара, оскільки з 16 травня 1995 р., тобто з дня прий­няття рішення про включення орендного підприємства "Угольок" до переліку об'єктів малої приватизації (наказ До­нецького регіонального відділення Фонду державного майна України № 1804), функції по управлінню майном бази продо­вольчих і промислових товарів м. Вугледара перейшли до До­нецького регіонального відділення Фонду державного майна України. Крім того, з цієї ж дати (16 травня 1995 р.) передача зазначеного майна забороняється вищезгаданою ст. 7 Зако­ну України "Про приватизацію невеликих державних підпри­ємств (малу приватизацію)".

З моменту прийняття рішення про приватизацію підприєм­ства здійснюється його підготовка до приватизації, строк якої має не перевищувати двох місяців.

У процесі підготовки об'єкта до приватизації за рішенням органів приватизації проводиться оцінка його вартості відпо­відно до Методики оцінки вартості майна при приватизації, за­твердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 сер­пня 1996 р. № 961, у відповідних інформаційних бюлетенях, місцевій пресі та Інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, публікується інформація про об'єкт малої приватизації.

Відповідний орган приватизації не пізніше як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, публікує перелік таких об'єктів. У переліку має бути зазначено назву об'єкта приватизації та його місцезнаходження.

Викуп застосовують щодо об'єктів малої приватизації, не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Закону України "Про оренду державного майна".

Порядок викупу об'єктів малої приватизації, включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, а також об'єктів малої приватизації, не проданих на аукціоні, за конкурсом визначає Фонд державного майна України.

Викуп об'єкта оренди здійснюється відповідно до договору оренди з правом викупу та чинного законодавства. Згідно з п. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду" (із змінами, внесе­ними законом № 3875-12 від 26 січня 1994 р.) приватизація цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду з правом викупу за укладеними до набрання чинності цим Декретом (тобто до 8 липня 1993 р.) договорами оренди, в яких було визначено умови викупу (ціна, порядок, терміни та засоби платежу), здійснюється на умовах, передбачених договорами. Якщо в договорах оренди, укладених з правом викупу до набрання чинності цим Декретом, умови викупу не визначено і орендар не дає згоди на приватизацію державного майна, зданого в оренду, сторони договорів оренди, визнані такими відповідно до законодавства України, протягом півтора року з дня на­брання чинності цим Декретом повинні внести до вказаних договорів належні зміни і доповнення. Якщо у договір оренди з правом викупу вказаних змін і доповнень у зазначений термін не внесено, орендар втрачає право на викуп об'єкта приватизації.

Президент України Указом "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації України" від ЗО грудня 1994 р. (із змінами, внесеними Указом Президента від 2 червня 1995 р. № 417/95) надав ще одну можливість організації орендарів, товариству покупців, іншим юридичним особам, створеним працівниками орендного підприємства (структурного підроз­ділу орендного підприємства, що виділяється в окремий об'єкт приватизації), яке є об'єктом групи А, в тому числі та­кого, договором оренди якого не передбачено право на ви­куп, приватизувати орендоване майно, якщо вони до 1 верес­ня 1995 р. подали у встановленому порядку про це відповідну заяву. З 1 вересня 1995 р. приватизація зазначених об'єктів малої приватизації здійснюється на загальних підставах.

Порядок викупу орендованого майна відповідно до згада­ного Указу встановлювався Положенням про порядок визна­чення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затвердженим наказом Фонду державно­го майна України від 2 лютого 1995 р. № 1023.

Продаж об'єктів на аукціоні — спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну. Продаж об'єктів за конкурсом — спосіб приватизації, за якого власником об'єкта стає поку­пець, що запропонував найкращі умови подальшої експлуа­тації об'єкта (некомерційний конкурс) або за рівних фіксова­них умов найвищу ціну (комерційний конкурс).

За 30 календарних днів до дати проведення аукціону, кон­курсу в інформаційних бюлетенях органів приватизації, міс­цевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органа­ми приватизації, публікується інформація про об'єкти, що під­лягають продажу на аукціоні, за конкурсом, яка має містити відомості, зазначені у ст. 15 Закону України "Про приватиза­цію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

З моменту опублікування інформаційного повідомлення покупцеві надається можливість попередньо ознайомитися з об'єктом приватизації.

Якщо під час продажу об'єкта не надано зазначену вище інформацію, об'єкт може бути знято з торгів на вимогу будь-кого з учасників аукціону.

Організатором аукціону може бути орган приватизації або уповноважена ним юридична особа. Уповноважена юридич­на особа діє згідно з угодою між органом приватизації та цією особою.

Для участі в аукціоні, конкурсі з продажу об'єктів привати­зації юридичні та фізичні особи подають заяву до органів при­ватизації, сплачують реєстраційний внесок, розмір якого не може перевищувати розміру одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та вносять кошти у розмірі 10 від­сотків початкової ціни продажу. Зазначені кошти вносяться шляхом безготівкового прорахування коштів на відповідний розрахунковий рахунок. Якщо покупець бажає взяти участь у купівлі кількох об'єктів, розмір коштів визначається на основі суми початкової ціни цих об'єктів.

Для участі в аукціоні, конкурсі покупці відповідно до п. З ст. 17 Закону України "Про приватизацію невеликих держав­них підприємств ( малу приватизацію)" одержують квитки учасників аукціону, які мають містити такі відомості: номер, під яким покупець бере участь у торгах; назву об'єкта, у торгах якого бере участь покупець; умови проведення аукціону. Щоб одержати квиток на участь в аукціоні необхідно мати: документ, що посвідчує фізичну особу або представника юри­дичної особи, їх повноваження, квитанцію про сплату реєстраційного внеску, документ про внесення коштів у роз­мірі 10 відсотків початкової ціни продажу, декларацію про до ходи (для громадян України) в разі придбання об'єкта прива­тизації за рахунок коштів; нотаріально посвідчені копії уста­новчих документів — для покупців — юридичних осіб.

Відомості про учасників аукціону, конкурсу вносяться до книги реєстрації окремо щодо кожного об'єкта, який підлягає приватизації, і мають містити порядковий номер (відповідно до реєстрації), прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи або представника юридичної особи (назву юридичної особи), номер рахунку, назву та адресу банківської установи, до якої зроблено внески.

Приймання заяв на участь в аукціоні припиняється за три дні до початку аукціону.

Продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом проводиться за наявності двох і більше покупців.

Якщо на участь в аукціоні ніхто не подав заяву, орган при­ватизації приймає рішення про зменшення початкової ціни на 30 відсотків та про повторний продаж об'єкта на аукціоні.

Якщо на участь в аукціоні подав заяву один покупець, об'єкт може бути приватизований шляхом викупу цим по­купцем.

Аукціон проводить ведучий (ліцитатор). Він описує об'єкт приватизації та умови його продажу. Початком торгів вва­жається момент оголошення початкової ціни продажу об'єкта.

Якщо протягом трьох хвилин після триразового оголошен­ня ціни не буде запропоновано вищу ціну, ліцитатор одночас­но з ударом молотка оголошує про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну.

В арбітражній практиці відомий випадок порушення цієї вимоги під час проведення 6 вересня 1995 р. аукціону з про­дажу об'єкта незавершеного будівництва у смт Богородчани Івано-Франківської області. Учасником. аукціону став ПП "Семтранс" разом з двома іншими учасниками, претендента­ми на придбання об'єкта незавершеного будівництва. Ліци­татор описав об'єкт та оголосив стартову ціну 440 мли крб. Далі ціна збільшувалася. Коли ліцитатор оголосив ціну 580 мли крб., два учасники аукціону опустили квитки і вищу ціну не запропонували. ПП "Семтранс" погодився на цю ціну. Оскільки пропозицій щодо вищої ціни не надійшло, ліцитатор по закінченні 3 хвилин після оголошення останньої ціни 580 млн крб. повинен був зробити оголошення про придбання об'єкта ПП "Семтранс" особою, яка запропонувала найвищу ціну. Однак він запропонував ПП "Семтранс" придбати об'єкт за 4, 5 млн крб., на що отримав відмову. Після цього ліцитатор зняв об'єкт з торгів і у протоколі аукціону причиною, з якої не був проданий об'єкт приватизації, вказав: змова покупців, що не передбачено чинним законодавством України.

Арбітражний суд Івано-Франківської області рішенням від 11—12 червня 1996 р. визнав аукціон таким, що відбувся і зобов'язав представництво Фонду державного майна у Бого-родчанському районі укласти договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва з ПП "Семтранс". Арбітражна на­глядова колегія Вищого арбітражного суду України залишила це рішення в силі своєю постановою від 6 грудня 1996 р., бо чинне законодавство не містить норм, які б обмежували права покупця, що запропонував на аукціоні найбільшу ціну, а суб'єктивна думка ліцитатора про змову покупців не може бути підставою для зняття спірного об'єкта з аукціону та для відмови в укладенні договору купівлі-продажу.

Під час проведення аукціону його учасники піднімають квитки учасника з номером, що повернутий до ліцитатора, і називають свою ціну.

Якщо під час аукціону протягом 3 хвилин після оголошення початкової ціни продажу покупці не виявляють бажання при­дбати об'єкт приватизації, ліцитатор має право зменшиш ціну об'єкта, але не більше як на 30 відсотків. Якщо і після змен­шення ціни покупці не виявляють бажання придбати об'єкт, торги припиняються.

Підвищення початкової ціни здійснюється шляхом надба­вок, запропонованих учасниками аукціону.,

Під час аукціону ведеться протокол, до якого, вносяться початкова ціна продажу об'єкта, пропозиції учасників аукціо­ну, відомості про учасників аукціону, результат торгів, ціна продажу, відомості про фізичну або юридичну особу, яка одержала право на придбання об'єкта.

Після оголошення покупця, який придбав об'єкт при­ватизації, ліцитатор та покупець підписують протокол у двох примірниках. Один примірник протоколу передається до відповідного органу приватизації, а другий видається покуп­цеві. Цей протокол є документом, що посвідчує право покуп­ця на укладення договору купівлі-продажу. Для проведення конкурсу утворюється конкурсна комісія з фахівців, експертів, представників місцевої ради та трудового колективу об'єкта, що його приватизують, у складі 5—9 чоловік.

Голову конкурсної комісії призначає орган приватизації наказом, яким одночасно затверджується склад комісії.

Комісія утворюється у 25-денний термін з моменту при­йняття рішення про приватизацію об'єкта за конкурсом.

Орган приватизації у 3-денний строк з дня прийняття цього рішення направляє до організацій та установ повідомлення. про направлення їх представників для роботи у складі комісії. Ці повідомлення є обов'язковими для керівництва організацій та установ. У 3-денний строк з дня одержання повідомлення вони зобов'язані направити до органу приватизації відповідну особу з оформленим дорученням.

Відповідний орган приватизації та конкурсна комісія укла­дають угоду на проведення конкурсу з продажу об'єкта приватизації.

Основні завдання комісії: визначити умови та строки про­ведення конкурсу, прийняти від покупців заяви та інші доку­менти на участь у конкурсі, зареєструвати учасників конкур­су, забезпечити ознайомлення їх з об'єктом приватизації, розглянути пропозиції учасників конкурсу, визначити оста­точного переможця конкурсу, скласти протокол про резуль­тати конкурсу та подати його до відповідного органу привати­зації. Положення про конкурсну комісію з продажу майна за­тверджено наказом Фонду державного майна від 17 травня 1993р. №219.

Умови та термін проведення конкурсу конкурсна комісія визначає протягом 2 місяців після її утворення. Ці умови та термін проведення конкурсу затверджує орган приватизації.

Для участі у конкурсі покупець подає особисто чи надсилає до конкурсної комісії заяву за встановленою формою та план приватизації об'єкта, що має містити відомості про назву та місцезнаходження об'єкта, який він бажає придбати, про покупця, запропоновану покупцем купівельну ціну об'єкта, зобов'язання щодо умов конкурсу, додаткові зобов'язання щодо подальшої експлуатації об'єкта.

Кінцевий термін для прийняття заяв на участь у конкурсі — сім днів до початку проведення конкурсу.

Якщо на участь у конкурсі ніхто не подав заяву, орган при­ватизації приймає рішення про зміну умов конкурсу та по­вторний продаж об'єкта за конкурсом.

Якщо на участь у конкурсі подав заяву один покупець, об'єкт може бути приватизований шляхом викупу цим по­купцем.

Конкурс здійснюється за два етапи. На першому етапі ого­лошується попередній переможець конкурсу. Інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протягом 5 робочих днів від них не надходять додаткові про­позиції, попередній переможець оголошується остаточним переможцем. За наявності інших пропозицій проводиться до­даткове засідання конкурсної комісії, яка розглядає додаткові пропозиції учасників конкурсу та визначає остаточного пере­можця.

Робочі засідання конкурсної комісії є закритими. Рішення

про визначення попереднього та остаточного переможців конкурсу приймається 2/3 голосів присутніх членів комісії та оголошується на відкритому засіданні за участю всіх покупців.

Після закінчення засідання конкурсна комісія складає про­токол, в якому зазначаються такі відомості:

Ø  умови конкурсу;

Ø  пропозиції учасників конкурсу;

Ø  мотивації вибору переможця;

Ø  відомості про учасників конкурсу.

Протокол підписують усі члени конкурсної комісії, після чого його надсилають до відповідного органу приватизації, а також учасникам конкурсу.

Результати конкурсу затверджує орган приватизації.

Не пізніше як у 5-денний термін з дня затвердження орга­ном приватизації результатів аукціону, конкурсу між покуп­цем і продавцем укладається договір купівлі-продажу об'єкта приватизації.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" порушення правил оголошення та проведення аукціону, кон­курсу, передбачені цим законом, можуть бути підставою для визнання судами недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі.

Так, рішенням арбітражного суду м. Києва від 26 квітня 1996 р. був визнаний недійсним протокол засідання конкурс­ної комісії від 4 жовтня 1995 р. № 9 у частині визначення пе­реможця некомерційного конкурсу з продажу майна держав­ного підприємства "Стенограф" у зв'язку з порушенням вимог законодавства про приватизацію. Переможцем другого етапу і остаточним переможцем було оголошено науково-виробни­че комерційне підприємство "Літа", яке подало план експлуа­тації об'єкта, що не відповідає вимогам законодавства: в ньому не було пропозицій щодо ціни продажу об'єкта, зобо­в'язань щодо умов конкурсу та додаткових зобов'язань щодо подальшої експлуатації об'єкта. Були також порушені відпо­відним представництвом Фонду державного майна України вимоги законодавства щодо порядку опублікування інформа­ції та в'щомостей про об'єкт, який підлягає продажу за конкур­сом, в "Державному інформаційному бюлетені про прива­тизацію" Фонду державного майна України.

Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України, переглянувши матеріали вищезгаданої арбітражної справи, також засвідчила порушення вимог законодавства про приватизацію під час проведення некомерційного кон­курсу другого етапу з продажу майна державного підприєм­ства "Стенограф" і залишила рішення арбітражного суду м. Києва без змін.

Продаж пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, відповідно до плану приватизації здійснюється шляхом проведення комерційного чи некомерційного конкурсів у порядку, передбаченому По­ложенням про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації1, затвердженим наказом фонду дер­жавного майна У країни, Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 4 серпня 1997 р. № 821/55-01/204.

Договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонер­ного товариства, створеного у процесі приватизації, укладає­ться на підставі протоколу про визначення остаточного пере­можця конкурсу, затвердженого органом приватизації.

У разі продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, крім продажу їх пакетом згідно з планом приватизації, договір купівлі-продажу як єди­ний документ не укладається.

Так, пільговий продаж акцій такого відкритого акціонерно­го товариства громадянам України, які згідно з чинним зако­нодавством мають право на пільгове придбання акцій, здійснюється у порядку, передбаченому Положенням про за­стосування способів приватизації майна державних під­приємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 4 лютого 1993 р.

Оплата акцій відкритого акціонерного товариства прово­диться у відповідних установах банку дорученнями про пере­каз на рахунок цього акціонерного товариства приватизацій­ного майнового сертифіката чи його залишку з депозитного рахунку громадянина чи власних коштів громадянина з його іменного рахунку, а також шляхом прийняття акціонерним товариством готівкою приватизаційного майнового серти­фіката, на який виписується прибутковий касовий ордер. Відкрите акціонерне товариство перераховує отримані кошти та кошти, прийняті до оплати з депозитних рахунків, платіж­ними дорученнями до відповідних позабюджетних фондів приватизації і видає акції громадянам, а також надсилає цінними листами працівникам підприємства, громадянам України, які в місячний строк не отримали їх особисто.

В разі продажу акцій відкритих акціонерних товариств через центри сертифікатних аукціонів відповідно до Положен­ня про центри сертифікатних аукціонів, затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 1995 р. Положення про порядок проведення сертифікат­них аукціонів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1995 р. № 218, Тимчасового поло­ження про порядок проведення сертифікатних аукціонів в окремих регіонах, затвердженого наказом ФДМУ від 21 лю­того 1996 р. № 189, Положення про порядок проведення спе­ціалізованих сертифікатних аукціонів за компенсаційні серти­фікати, затвердженого наказом ФДМУ від 5 квітня 1996 р. №395, договір купівлі-продажу не укладається, а право власності покупця на придбані ним акції підтверджується ви­тягом із протоколу про результати сертифікатного аукціону.

Купівля-продаж акцій відкритих акціонерних товариств на фондових біржах згідно з Порядком проведення на Україн­ській фондовій біржі, її центрах та філіях торгів з продажу пакетів акцій підприємств, що приватизуються, затверд­женим Фондом державного майна України та головою правління Української фондової біржі 28 лютого 1996 р., здійснюється шляхом укладення біржового контракту.

Предмет договору купівлі-продажу у процесі привати­зації. Оскільки предметом будь-якого договору купівлі-про­дажу є передача певного об'єкта у власність покупця, то важ­ливим є питання про момент переходу права власності до покупця. Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" у редакції від 19 лютого 1997 р. встановлює пра­вило, за яким право власності на приватизований об'єкт переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, що цілком відповідає вимогам ЦК України І є позитивним кроком у розвитку приватизаційного законодавства. Адже у попередній редакції згаданого закону взагалі не був визначений порядок переходу права власності на приватизовані об'єкти, а Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 6 березня 1992 р. встановлював, що до покупця, який при­дбав на аукціоні, конкурсі об'єкт приватизації, переходить ' право власності на цей об'єкт з моменту удару молотка ліци-татора або підписання протоколу засідання конкурсної комісії про визначення остаточного переможця, при викупі під­ приємства— з дати прийняття органом приватизації рішення про викуп. Це право власності на державне майно підтверд­жується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Договір укладався згідно з Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств від 4 лютого 1993 р. № 56 (пункти 2.3, 2.4, 3.4 та 4.4) та Положенням про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації (пункти 3.1 та 4.9) після проведення аукціону, конкурсу, після прийняття рішення про приватизацію об'єкта та після його підготовки до приватизації, тобто після переходу права влас­ності до покупця.

Така конструкція переходу права власності до покупця викликала сумнів щодо її відповідності нормам ЦК України. Договір купівлі-продажу вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умо­вами. Удар молотка ліцитатора (відповідно підписання прото­колу конкурсної комісії чи прийняття рішення про викуп) означав перехід права власності на майно, що приватизує­ться; це свідчило також про те, що сторони погодили усі істотні умови купівлі-продажу і не мають потреби додатково укла­дати договір купівлі-продажу. Але оскільки передбачалось обов'язкове укладення договору купівлі-продажу на підтвер­дження переходу права власності, то це давало підстави вва­жати, що удар молотка ліцитатора (підписання протоколу кон­курсної комісії, прийняття рішення про викуп) фактично не фіксував перехід права власності. Ця думка мала право на існування, бо покупець не може здійснювати права власника до укладення договору купівлі-продажу об'єкта приватизації.

Ціна об'єкта приватизації. Відповідно до статей 9,17,18, 21 та 23 Закону України "Про приватизацію невеликих дер­жавних підприємств (малу приватизацію)" в редакції від 15 травня 1996 р. договір має включати остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу цілісного майнового комплексу чи пакета акцій акціонерного това­риства, створеного у процесі приватизації або корпоратиза-ції. Остаточну ціну об'єкта під час продажу його на аукціоні визначають у ході проведення аукціону на основі початкової ціни. На початку торгів ліцитатор оголошує початкову ціну продажу об'єкта. Якщо протягом 3 хвилин після оголошення не буде запропоновано вищу ціну, ліцитатор одночасно з уда­ром молотка робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. Це і є остаточна ціна продажу об'єкта на аукціоні. При цьому кожна наступна ціна, запропонована покупцями на аукціоні, має перевищу­вати попередню не менше як на 10 відсотків початкової ціни продажу об'єкта.

Остаточна ціна продажу об'єкта на аукціоні може бути й меншою за початкову. Якщо протягом 3 хвилин після оголо­шення початкової ціни продажу покупці не виявляють бажан­ня придбати об'єкт за оголошеною початковою ціною, ліци­татор відповідно до умов угоди з органом приватизації має право зменшити ціну об'єкта, але не менше як на 10 відсотків.

Початкова ціна об'єкта може бути зменшена також у разі повторного проведення аукціону, але не більше як на ЗО відсотків.

Остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні фіксують у про­токолі аукціону.

Остаточну ціну продажу об'єкта за конкурсом визначають у ході конкурсного розгляду на основі початкової ціни, запро­понованої конкурсною комісією чи покупцем у поданому ним плані приватизації об'єкта. Остаточна ціна продажу об'єкта за конкурсом має бути не нижчою за 70 відсотків його початко­вої ціни.

У разі повторного проведення конкурсу початкова ціна може бути зменшена, але не більше ніж на 30 відсотків.

Умова конкурсу про остаточну ціну продажу об'єкта відображається поряд з іншими умовами конкурсу у прото­колі конкурсу, який, як і протокол аукціону, затверджує відпо­відний орган приватизації.

Початкову ціну продажу об'єкта приватизації на аукціоні, за конкурсом, а також ціну продажу об'єкта, що підлягає при­ватизації шляхом викупу, визначають відповідно до чинної Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 1996 р. №961.

Акт оцінки вартості об'єкта приватизації, здійсненої відпо­відно до названої Методики, затверджує керівник органу при­ватизації, він є правовим документом, що визначає початко­ву ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом або ціну викупу об'єкта.

Якість майна, що підлягає приватизації. Відповідно до ст. 233 ЦК України якість проданої речі має відповідати умо­вам договору, а за відсутності вказівок у договорі — вимогам, що звичайно ставляться.

На практиці у договорах купівлі-продажу об'єкта привати­зації не завжди належним чином узгоджується умова щодо якості майна. Взагалі порядок визначення якості майна, на відміну від порядку його оцінки, нормативне не визначений. Сторони договору повинні самостійно вирішувати всі питан­ня, пов'язані з якістю майна. Під якістю об'єкта приватизації, на думку автора, слід розуміти такий якісний стан майна і таку його комплектність, які б забезпечували діяльність (роботу) цілісного майнового комплексу відповідно до його цільового призначення. Крім того, кожна окрема річ (устаткування, ма­шини, механізми, інвентар і т.п.) має відповідати чітко визна­ченим якісним показникам, тобто стандартам, технічним умовам, затвердженим еталонам, зразкам.

Усі ці питання, пов'язані з визначенням якості майна та його комплектності, доцільно вирішувати у процесі визначен­ня складу майна, що підлягає приватизації, та оцінки його вартості. Ця робота, особливо на великих майнових комплек­сах, потребує багато часу, достатньої кількості висококвалі­фікованих фахівців і постійного контролю з боку органів приватизації. Неправильне визначення якісного стану майна може призвести до неправильного визначення його ціни. Методика оцінки вартості об'єктів приватизації не враховує їх фактичного якісного стану. Тому з метою захисту і забезпе­чення інтересів держави при укладенні договорів купівлі-про­дажу потрібно було б розробити спеціальну інструкцію щодо визначення якості майна, а також внести доповнення до Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, відповідно до яких вартість об'єкта приватизації залежала б від фактичних показників щодо якості і комплектності об'єкта приватизації на день укладення договору чи передачі об'єкта.

Взаємні зобов'язання сторін. Кожна сторона зобов'я­зується виконати обов'язки, покладені на неї договором, та сприяти другій стороні у виконанні її обов'язків.

За будь-яким договором купівлі-продажу, згідно зі ст. 224 ЦК України продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець — прийняти майно і сплатити за нього певну суму грошей.

Відповідно до статей 5, 6 та 23 Закону України "Про вне­сення змін і доповнень до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передача об'єкта, що його приватизують, здійснюється шля­хом підписання акта про передачу цього об'єкта уповноваже­ним представником органу приватизації і новим власником у триденний термін після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Оплата проданого об'єкта відбувається протягом 30 кален­дарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору. Термін оплати може бути подовжено ще на 30 календарних днів за умови сплати не менше як 50 відсотків ціни продажу об'єкта. Оплата відбувається шляхом внесення коштів у бан­ківську установу на обумовлений договором рахунок. У до­говорі обов'язково зазначаються номери розрахункових рахунків покупця і продавця, назви та адреси банківських установ.

Крім цих умов про передачу об'єкта продажу та його опла­ту, законодавством про приватизацію визнаються істотними і умови про зобов'язання сторін, передбачені бізнес-планом чи планом приватизації, а також зобов'язання, які були ви­значені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, щодо здій­снення програм технічного переобладнання виробництва, впровадження прогресивних технологій; здійснення комплек­су заходів щодо збереження технологічної єдності виробниц­тва та технологічних циклів; збереження та раціонального використання робочих місць; виконання вимог антимоно-польного законодавства; збереження номенклатури та обся­гу виробництва продукції (послуг) відповідно до бізнес-плану;

завершення будівництва жилих будинків; утримання об'єктів соціально-культурного призначення; виконання заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони на­вколишнього середовища; внесення інвестицій виключно у грошовій формі, їх розміру та строків; виконання встановле­них мобілізаційних завдань (ст. 27 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств").

Згаданий закон передбачає, що термін дії зазначених зобов'язань, за винятком виконання встановлених мобіліза­ційних завдань, має не перевищувати 5 років. Встановлення такого строку, на думку автора, не завжди виправдано. Щодо здійснення програм технічного переобладнання вироб­ництва, впровадження прогресивних технологій такий строк видається занадто коротким. Що стосується такого зобов'я­зання, як виконання заходів щодо створення безпечних і не­шкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища, то воно взагалі не може бути обмежене у часі. Будь-яке під­приємство протягом усього часу свого існування повинне організовувати свою діяльність з додержанням норм про охо­рону навколишнього природного середовища, що передбачає і відповідні санкції за порушення цих норм.

Обмеження ж строком у 5 років виконання зобов'язань про збереження та раціональне використання робочих місць ставить у невигідне становище трудовий колектив відповідно­го підприємства.

Не повинні обмежуватися у часі також зобов'язання щодо утримання об'єктів соціально-побутового призначення. Тому вважаємо, норму про термін дії вищенаведених зобов'язань доцільно було б переглянути.

Відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання договору. Ця умова визнається істотною ст. 27 Закону України "Про приватизацію майна державних підпри­ємств", яка встановлює, що до договору купівлі-продажу об'єкта приватизації включаються санкції за порушення його умов.

Сторони відповідають за невиконання або неналежне виконання умов договору відповідно до законодавства та умов договору. Згідно з ЦК України та законодавством про приватизацію на сторони за договором купівлі-продажу об'єкта приватизації покладається цивільно-правова відпо­відальність у таких випадках.

Відповідно до статей 231 і 232 ЦК України, якщо продавець на порушення договору не передає покупцеві продану річ, покупець має право вимагати передачі йому проданої речі та відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, зі своєї сторони, відмовитись від виконання договору І вима­гати відшкодування збитків. Якщо покупець на порушення до­говору відмовиться прийняти куплену річ або сплатити за неї

встановлену ціну, продавець має право вимагати, щоб поку­пець прийняв річ, сплатив ціну та відшкодував збитки, завдані затримкою виконання, або може відмовитись від договору І вимагати відшкодування збитків.

У разі прострочення виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу об'єкта приватизації (наприклад, порушення терміну оплати об'єкта приватизації) сторони відповідають згідно зі статтями 213—215 ЦК України. Боржник, який про­строчив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок про­строчення боржника виконання втратило інтерес для креди­тора, він може відмовитися від прийняття виконання і вима­гати відшкодування збитків. У відносинах між організаціями відмова від прийняття простроченого виконання допус­кається тільки у випадках і на умовах, встановлених законом або договором. Боржник не визнається таким, що простро­чив, поки зобов'язання не може бути виконане внаслідок про­строчення кредитора. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити за час простро­чення три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Закон України "Про приватизацію майна державних під­приємств" у п. 4 ст. 29 встановлює, що покупці, які не спла­тили за об'єкт приватизації протягом встановленого строку, сплачують на користь органу приватизації неустойку у розмірі 20 відсотків ціни, за яку куплено цей об'єкт, відповідно до По­станови Кабінету Міністрів У країни "Про порядок сплати і роз­мір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизацГГ1.

При цьому рішення про викуп об'єкта або результати кон­курсу, аукціону підлягають анулюванню.

Залишаються незрозумілими правові наслідки такого ану­лювання, бо в законі про це не йдеться. Виникає питання, чи анулювання рішення про викуп або результатів аукціону, кон­курсу означає фактичне розірвання договору, чи може бути лише приводом для звернення до суду про його розірвання.

Враховуючи, що Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" не передбачає правових наслідків такого анулювання, можна вважати, що договір купівлі-про­дажу діє аж до його розірвання за згодою сторін чи у судовому порядку.

Що стосується кредитора, то він на відміну від вищенаве-деного визнається таким, що прострочив, якщо відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликано умислом або необережністю його самого або тих осіб, на яких відповідно до закону або доручення кредитора було покладе­но прийняття виконання. Після закінчення прострочення кре­дитора боржник відповідає на загальних підставах. За грошо­вими зобов'язаннями боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Як уже зазначалося, майно, що його приватизують, має відповідати певним якісним показникам, встановленим умо­вами договору, чи вимогам, що звичайно ставляться.

У разі продажу покупцеві об'єкта приватизації неналежної якості він відповідно до ст. 234 ЦК України має право за своїм вибором вимагати:

Ø  або заміни речі річчю належної якості;

Ø  або відповідного зменшення купівельної ціни;

Ø  або безоплатного усунення недоліків речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення;

Ø  або розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Викликає обгрунтований сумнів реалізація права вимагати заміни речі, оскільки в процесі приватизації маємо справу із специфічною річчю (об'єктом приватизації), яку замінити на іншу просто неможливо, і система законодавства про прива­тизацію взагалі не передбачає можливості такої заміни. Тому, на наш погляд, цю проблему необхідно законодавче врегулювати, тобто виключити право вимагати заміни речі щодо об'єкта приватизації.

Покупець відповідно до п. 5 ст. 29 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" несе відпові­дальність ще й у таких випадках.

У разі порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупець сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості не вне­сених інвестицій за кожний день прострочення.

У разі розірвання договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням умов поговору щодо внесення інвестицій, час­тково внесені інвестиції не повертаються, а в разі невнесення інвестицій на день подачі позову про розірвання договору покупець сплачує штраф у розмірі 10 відсотків загального обсягу інвестицій.

Якщо покупець недодержав зобов'язань щодо збереження протягом визначеного періоду профілю діяльності приватизо­ваного об'єкта, покупець сплачує штраф у розмірі 10 відсотків вартості придбаного майна.

Крім того, відповідно до ст. 23 Закону України "Про прива­тизацію невеликих державних підприємств (про малу прива­тизацію)" при недодержанні покупцем зобов'язань щодо збе­реження протягом визначеного терміну кількості робочих місць (за винятком скорочення робочих місць, пов'язаного із санкцією та реструктуризацією підприємства) він сплачує штраф у розмірі 12-кратної суми середньої заробітної плати кожного звільненого працівника та у місячний термін понов­лює кількість скорочених робочих місць.

Зазначені штрафи, крім останнього, який перераховується на рахунок служби зайнятості за місцезнаходженням при­ватизованого об'єкта, надходять до Державного бюджет України.

Крім розглянутих умов договору купівлі-продажу держав­ного майна, істотними є також усі ті умови, щодо яких за за­явою однієї із сторін необхідно досягнути згоди. Такими умо­вами можуть бути інші зобов'язання сторін, що не суперечать чинному законодавству, умови про ризик випадкової загибе­лі об'єкта приватизації, про відповідальність сторін, інші умови залежно від специфіки об'єкта приватизації та інтересів сторін.

Так, наприклад, представництво Фонду державного майна України у Печорському районі м. Києва і ТОВ "Любава" у п.5 договору купівлі-продажу магазину від 29 вересня 1995 р. передбачили, що ТОВ "Любава" зобов'язано забезпечувати на викупленому підприємстві торговельну діяльність продо­вольчими товарами відповідно до вимог законодавчих актів України щодо їх зберігання та продажу. Покупець (ТОВ "Лю-бава") цього зобов'язання не дотримався. Перевіряючи його діяльність, державна служба боротьби з економічними зло­чинами та санепідемстанція Печорського району м. Києва 22 січня 1997 р. виявили, що у магазині знаходились ковбасні вироби з простроченим терміном реалізації, які за органолеп­тичними показниками не відповідали державному стандар­тові 16-290-86. На порушення ст. 17 Закону "Про забезпечен­ня санепідемічного благополуччя населення" ковбасні виро­би зберігалися у підсобному приміщенні без холоду.

На підставі вказаної перевірки продавець вимагав розір­вати договір купівлі-продажу.

Рішенням арбітражного суду м. Києва його вимогу було за-доволено, і договір розірвано, оскільки покупець не виконав свого зобов'язання за договором.

4. Форми здійснення підприємницької діяльності приватизованого підприємства.

 Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

 Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням, а промислове підприємство - також товарний знак.

 Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

 Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

 У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.

 Відповідно до форм власності, встановлених Законом України "Про власність", можуть діяти підприємства таких видів:

 - індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

 - сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом;

 - приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили;

 - колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

 - державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

 - державне підприємство, засноване на загально-державній (республіканській) власності;

 - спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства відповідно до законодавства України можуть бути юридичні особи та громадяни України, союзних республік, інших держав;

 - підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян союзних республік та інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством України.

 Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесене до категорії малих підприємств.

 До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

 у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

 в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

 у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

 у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

 у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

 Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

 У республіці можуть діяти інші типи та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

  Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

 Підприємства можуть об'єднуватись в:

 асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь якого з її учасників;

 корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

 консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

 концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

 інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

 В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших союзних республік та держав. Підприємства України можуть входити в об'єднання, зареєстровані в інших союзних республіках та державах. Порядок вступу в об'єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

 Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

 Реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому цим Законом для підприємства.

 Об'єднання не відповідає за зобов'язання підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднань, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

 Підприємства, які входять до об'єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями.

 Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із таких об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та з участю трудового колективу з наданням їм права підприємства.

 Відмова власника може бути оскаржена трудовим колективом до суду.

 Діяльність всіх підприємств, розташованих на території України, здійснюється відповідно до цього та інших законів України, а в випадках, передбачених ними, також рішеннями уряду України.

 Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь України, встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство про підприємство, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Підприємство може бути засноване внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Підприємство може бути створене в результаті виділення із складу діючих підприємств, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

 Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

 У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібна ділянка землі, а також інші природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідною Радою народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках - Верховною Радою України за поданням первинного природокористувача при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи або відповідної Ради народних депутатів. Відмова у наданні ділянки землі та інших природних ресурсів може бути оскаржена в порядку, передбаченому законодавством України.

Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація підприємства здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцезнаходженням підприємства.

Дані про державну реєстрацію підприємства в десятиденний строк виконкомом повідомляються Міністерству фінансів України і Держкомстату України. Підприємство включається до державного реєстру України від дня його реєстрації.

Для державної реєстрації підприємства виконавчому комітету відповідної Ради народних депутатів подаються заява, рішення засновника про створення, статут та інші документи за переліком, що визначається Радою міністрів України.

 У разі відсутності у малого підприємства на момент реєстрації власного приміщення вона здійснюється за юридичною адресою одного з його засновників.

 Державна реєстрація підприємств здійснюється не пізніше 30 днів від дня подачі заяви з доданням необхідних документів виконавчому комітету відповідної Ради народних депутатів.

При зміні основних положень статуту або типу підприємства здійснюється його перереєстрація. Перереєстрація підприємства здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Якщо державну реєстрацію підприємства у встановлений строк не проведено або в ній відмовлено з мотивів, які засновник підприємства вважає необгрунтованими, він може звернутися до суду. Засновник має право стягнути через суд збитки, завдані йому внаслідок незаконної відмови у реєстрації.

За державну реєстрацію підприємства з нього справляється плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Законом України "Про підприємництво".

 Одержані кошти зараховуються на рахунок відповідної Ради народних депутатів за місцем реєстрації підприємства.

 Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правами відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них.

 Погодження питання про розміщення таких відособлених підрозділів підприємства з відповідними місцевими Радами народних депутатів проводиться в порядку, встановленому для створення підприємства.

 Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії).

 Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також порядок одержання дозволу (ліцензії) для здійснення такої діяльності встановлюється Законом України "Про підприємництво".

 Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу.

 У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

 У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та інше.

 До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак та інше.

 В статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше).

 Господарськими товариствами визнаються підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

 До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

 Товариства є юридичними особами.

 Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

 Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.

 Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості.

 Найменування товариства міститься в установчих документах товариства.

 Найменування товариства не може вказувати на належність до відповідних міністерств, відомств, і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на Україні.

 Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, організації, установи, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

 Підприємства, організації та установи, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

 Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

 Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору.

 Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

 До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

 Якщо в установчих документах товариства не вказано строк його діяльності, товариство визнається створеним на невизначений строк.

 Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

 Державна реєстрація товариства проводиться за правилами встановленими Законом України "Про підприємства в Українській РСР".

 Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються Національним банком України в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність.

 Зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.

 Товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення нобхідних змін до державного реєстру.

 Товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

 Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників.

 Товариство має право створювати на території України та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства України.

 Учасники товариства мають право:

 а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах;

 б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

 в) вийти в установленому порядку з товариства;

 г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

 Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

 Учасники товариства зобов'язані:

 а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

 б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

 в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

 Товариство є власником майна:

 переданого йому засновниками і учасниками у власність;

 продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

 одержаних доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства, або передане йому у користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами.

 Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

 Вклад, оцінений у карбованцях, складає частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

 У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства.

 Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

 Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

 Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду.

 Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом.

 Зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається.

 Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

 Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими службами.

 Перевірки не повинні порушувати нормального режиму роботи товариства.

 Товариство здійснює бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність і подає її в установленому обсязі органам державної статистики.

 Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, поєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації.

 При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

 Товариство ліквідується:

 а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

 б) за рішенням вищого органу товариства;

 в) на підставі рішення суду або арбітражного суду:

 за поданням банківських органів у разі неплатоспроможності товариства;

 за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

 г) з інших підстав, передбачених установчими документами.

Ліквідація товариства провадиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у випадку банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду або арбітражного суду - ліквідаційною комісією, що призначається цими органами.

 З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує інформацію товариства в одному з офіційних (республіканському і місцевому) органів преси із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства або органу, що призначив ліквідаційну комісію.

 Грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна від ліквідації, після розрахунків по оплаті праці працівників, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.

 Майно, передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.

 У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства, його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або одержання кредиторами відповідних гарантій.

 Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

 Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада) голова та члени ради товариства (спостережної ради).

 Посадовими особами товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади пов'язані з матеріальною відповідальністю.

 Посадові особи відповідають за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України.

 Посадові особи повинні зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію і несуть за її розголошення відповідальність, передбачену чинним законодавством України та установчими документами товариства.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність по зобов'язаннях тільки майном товариства.

 Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

 У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність по зобов'язаннях товариства також у межах несплаченої суми.

  До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та куплі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки і купуватися та продаватися на біржі.

 Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу і внесенням змін до статуту товариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни.

 Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції і третіми особами.

 Засновники несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.

 Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

 Акціонерне товариство має право випуску облігацій та інших цінних паперів відповідно до законодавства України про цінні папери та фондову біржу.

 Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'язку із збільшенням статутного фонду - з товариством.

 Якщо інше не передбачено статутом товариства, акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб. Порядок реалізації акцій визначається відповідно до законодавства України.

При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені шляхом відкритої підписки на них ( у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах).

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями на суму не менше 25 відсотків статутного фонду і строком не менш як 2 роки.

 Засновники акціонерного товариства публікують повідомлення про наступну відкриту підписку, в якій мають бути вказані його фірмове найменування, предмет, цілі та строки діяльності товариства, склад засновників, дата проведення установчих зборів, розмір статутного фонду, що передбачається, номінальна вартість акцій, їх кількість та види, переваги та пільги засновників, місце проведення, початковий та кінцевий строки підписки на акції, склад майна, що вноситься засновниками в натуральній формі, найменування банківської установи та номер розрахункового рахунку, на який мають бути внесені початкові внески. За рішенням засновників у повідомлення можуть бути включені також інші відомості. Строк відкритої підписки не може перевищувати 6 місяців.

Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10 відсотків вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій.

 Після закінчення вказаного у повідомлені строку, підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60 відсотків акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніше як через 30 днів. За невиконання цього зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність.

 У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники можуть відхиляти зайву підписку. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють зайву підписку, рішення про прийняття чи відмову зайвої підписки приймають установчі збори. При відмові засновниками або установчими зборами зайвої підписки внесені суми повертаються у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

 До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30 відсотків номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають тимчасові свідоцтва.

У випадках, коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій.

 Акціонерне товариство має право викупати у акціонера оплачені ними акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний фонд, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Вказані акції повинні бути реалізовані або анульовані у строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій. У разі несплати у встановлений строк, акціонер, якщо інше не передбачене статутом товариства, сплачує за час відстрочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу.

 При несплаті протягом 3 місяців після встановленого строку платежу акціонерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.

Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Установчі збори акціонерного товариства скликаються у строк, зазначений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції.

 При пропущенні вказаного строку особа, що підписалася на акції, має право вимагати повернення сплаченої нею частки вартості акцій.

 Установчі збори акціонерного товариства визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 50 відсотків акцій, на які проведено підписку.

 Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються повторні установчі збори. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося.

 Голосування на установчих зборах провадиться за принципом: одна акція - один голос.

 Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв, про обрання ради акціонерного товариства (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів акціонерного товариства та про надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті більшістю у 3/4 голосів присутніх на установчих зборах осіб, що підписалися на акції, а інші питання - простою більшістю голосів.

 Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:

 а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;

 б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачуваний статутний фонд);

 в) зменьшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні;

 г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства;

 д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства;

 є) визначають пільги, що надають засновникам;

 ж) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;

 з)інші питання відповідно до установчих документів.

Статут акціонерного товариства, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.

 Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

Збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом.

 Зміни статуту, пов'язані із збільшенням статутного фонду, повинні бути зареєстровані органом, що зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково випущених акцій.

 Статутами банківських та страхових установ, які є акціонерними товариствами, може бути передбачений інший, ніж той, що вказаний у цій статті, порядок збільшення статутного фонду.

 Рішення про зменшення статутного фонду акціонерного товариства приймається у тому ж порядку, що і про збільшення його статутного фонду.

 Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

 Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані на анулювання, визначаються недійсними, але не раніше, як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.

 Акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом або арбітражним судом.

 У повідомленні про наступне скликання загальних зборів для вирішення питання про зміни статутного фонду акціонерного товариства повинні міститися:

 а) мотиви, спосіб та мінімальний розмір збільшення або зменшення статутного фонду;

 б) проект змін до статуту акціонерного товариства, пов'язаних із збільшенням або зменшенням статутного фонду;

 в) дані про кількість акцій, що випускаються додатково або вилучаються, та їх загальну вартість;

 г) відомості про нову номінальну вартість акцій;

 д) права акціонерів при додатковому випуску акцій або їх вилученні;

 є) дата початку і закінчення підписки на акції, що додатково випускаються, або їх вилучення;

 ж) порядок відшкодування власникам акцій збитків, пов'язаних із змінами статутного фонду;

 Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери; незалежно від кількості і класу акцій, власниками яких вони являються. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

 До компетенції загальних зборів належить:

 а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

 б) внесення змін до статуту товариства;

 в) обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради);

 г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

 д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків;

 е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

 є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

 ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

 з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним;

 и) визначення умов оплати праці службових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

 і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перебільшує вказану в статуті товариства;

 ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

 Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

 Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь в зборах з таких питань:

 а) зміна статуту товариства;

 б) прийняття рішення про припинення діяльності товариства;

 в) створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій, та представництв товариства.

 По решті питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

 Про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально. Крім того, повинно бути зроблено загальне повідомлення передбаченим статутом способом про наступні збори з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів.

Будь-який з акціонерів вправі вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніше як за 40 днів до скликання загальних зборів. В цей же строк акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, можуть вимагати включення питань до порядку денного.

До скликання загальних зборів акціонерам повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, пов'язаними з порядком денним зборів.

 Загальні збори не вправі приймати рішення з питань, не включених до порядку денного.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція - один голос. У статуті товариства може бути встановлена мінімальна кількість акцій, яка надає право голосу, або обмеження кількості голосів, які надаються одному акціонеру.

Представник може бути постійним або призначеним на певний строк. Акціонер вправі в будь-який час замінити свого представника у вищому органі, довівши про це до відома виконавчий орган акціонерного товариства.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.

 Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у статуті товариства, і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

 Збори повинні бути також скликані виконавчим органом на вимогу ради акціонерів (спостережної ради).

Акціонери, які володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, вправі вимагати скликання позачергових зборів у будьякий час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало вказаної вимоги, вони вправі самі скликати збори.

В акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), що здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу.

 Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.

 Члени ради акціонерного товариства (спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу.

 Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.

 Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту акціонерного товариства. Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що входять до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління.

 Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і раді акціонерного товариства (спостережній раді) та організує виконання їх рішень.

Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту акціонерного товариства.

Голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно з статутом.

 Голова правління товариства організує ведення протоколів засідань правління. Книга протоколів повинна бути в будь-який час надана акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів.

 Головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів.

Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджується загальними зборами акціонерів відповідно до статуту товариства.

 Перевірки фінансово-господарської діяльності правління проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, ради акціонерного товариства (спостережної ради), з її власної ініціативи або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів. Ревізійній комісії акціонерного товариства повинні бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи і особисті пояснення службових осіб на її вимогу.

 Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок загальним зборам акціонерного товариства або раді акціонерного товариства (спостережній раді).

 Члени ревізійної комісії вправі брати участь з дорадчим голосом у засіданнях правління.

 Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс.

 Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

 Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів.

 У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених в статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

 Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

 У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше 50 тисяч карбованців.

 До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен із учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

 Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми.

 Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства про це.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю, може за згодою решти учасників уступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її уступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

 Передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її уступає.

 При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, які належали учаснику, який уступив її повністю або частково.

 Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного внесення ним вкладу може бути придбана самим товариством. У цьому випадку воно зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам у строк, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі провадяться без урахування частки, придбаної товариством.

При виході учасника з товариства з обмеженої відповідальністю йому сплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі.

 Учаснику, який вибув, сплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

 При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкоємцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

 Рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного фонду набирає чинності не раніш як через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.

Звернення стягнення на частку учасника у товаристві з обмеженою відповідальністю по його власних зобов'язаннях не допускається.

 При недостатності майна учасника для покриття його боргів кредитори вправі вимагати виділення частки учасника-боржника у порядку, передбаченому статтею 55 цього Закону.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

 Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.

 Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства.

 Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

 Збори учасників товариства обирають голову товариства.

Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а питань, які потребують одностайності, - всі учасники.

 Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, який має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

 Будь-який з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніше як за 25 днів до початку зборів.

 У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому випадку проект рішення або питання для голосування надсилаються учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити по них свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняття рішення. Рішення методом опитування вважається прийнятим при відсутності заперечень хоча б одного з учасників.

 Голова зборів товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів має бути у будь-який час надана учасникам товариства. На їх вимогу повинні видаватися засвідчені витяги з книги протоколів.

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

 Позачергові збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного фонду.

 Збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу.

 Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори учасників.

 Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-який з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлене не пізніше як за 25 днів до початку зборів. Не пізніше як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, пов'язаними з порядком денним зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою усіх учасників, присутніх на зборах.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

 Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини належних їм повноважень до компетенції дирекції (директора).

 Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

 Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що створюється зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

 Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства надання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.

 Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.

 Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.

 Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлені зловживання службовими особами товариства.

 Учасник товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключений з товариства на основі одностайно прийнятого рішення зборів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

 Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки, визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають по його боргах своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум додатково належним їм майном у однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.

 Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

 Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників.

 Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників товариства.

 Якщо в установчому договорі визначаються декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В установчому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.

 Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства.

 Повноваження учасника на ведення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства у зв'язку з відмовою учасника від доручення чи скасування доручення на вимогу хоча б одного з решти учасників.

 Учасник,який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати.

Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.

 З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.

 При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою всієї решти учасників.

 Правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами, що виникли за час діяльності товариства.

 У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті)учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний в установчому договорі.

Учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь в будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством ціль діяльності.

 У разі порушення правил, встановлених цією статтею, учасники повного товариства зобов'язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями.

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше як за 3 місяці.

 Вихід з товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та з умови, що попередження про це надійшло не пізніше як за 6 місяців.

 Якщо при виході учасника з повного товариства зберігається товариство, учаснику сплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та згодою товариства вклад може бути повернено повністю або частково в натуральній формі.

 Учаснику, який вибув, сплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасником товариству тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи не належним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключений з товариства в порядку, передбаченому установчими документами.

Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві по його власних зобов'язаннях не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів по зобов'язаннях кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення долі учасника-боржника.

 Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплачування всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, чи виникли вони після або до його вступу до товариства.

 Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Командитним товариством визнається товариство, яке включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства.

В установчому договорі стосовно вкладників вказується тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

 Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів.

Вкладники командитного товариства мають право:

 діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним;

 у разі ліквідації товариства вимагати повернення вкладу раніше учасників з повною відповідальністю;

 вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбачених установчим договором.

 Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 процентів майна товариства, зазначеного в установчому договорі.

 На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менш 25 відсотків свого внеску.

 Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.

 У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно.

 Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.

Якщо вкладник командитного товариства здійснює угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він разом з учасниками з повною відповідальністю відповідає по угоді перед кредиторами усім своїм майном, на яке згідно з законодавством може бути звернено стягнення.

 Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке згідно з законодавством може бути звернено стягнення.

 Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами, у тому ж порядку, як і інші вкладники.

  При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у випадку ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору і державного реєстру.

Список використаної літератури.

1.    Конституція України 1996р. ;

2.    Цивільний кодекс України . – Кодекси України, Юрінком Інтер, 1998р.;

3.    Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991р.,                                         Державний Інформаційний Бюллетень про приватизацію – 1992р. - № 3,4;

4.    Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” від  15.05.1996р.  №190-94 ВР ;

5.    Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 19.02.97р. № 17.;

6.    Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р. № 887;

7.    Дзері О. В. “Зобов’язальне право”- К.: Юрінком Інтер, 1998р. – 910с.

8.    Дзері О. В. “Цивільне право України” – К.: Юрінком Інтер, 1999р

9.    Підопригора О. А., Боброва Д. В. “Цивільне право” – Вентурі, 1997р. – 479с.

10.  Пилипенко А. Я., Щербина В. С. “Господарське право”  - Вентурі, 1996р. – 287с.